Класика сучасної української поезії

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

                 ЕЛЕГІЯ 

КУПАЙЛИНСЬКОЇ НОЧІ

Пізно вночі, на Купала,

Радість тривогу приспала.

Тихо пішла до води,

В росяних травах – сліди...

Пізно вночі, на Купала,

Вивільга-птаха зітхала.

Кликала вивільга нас:

„Час, мої суджені, час!"

Пізно вночі, на Купала,

Зірка до зірки припала.

Зірка сказала зорі:

„Все – на порі, на порі..."

Пізно вночі, на Купала,

Річка жагу колихала.

Кликала, люблячих, нас:

„Час, мої суджені, час!"

Мавки – теж бавитись хочуть,

Хрещених – не залоскочуть...

Хрещеним ниньки – везе:

Хрещених – Бог береже!

Пізно вночі, на Купала,

Неня в любистку купала

В ночвах малого мене:

„Хай тебе зло обмине..."

Серце слова ці пророчі

Не забува сеї ночі.

Мовить, кохана, тобі:

„Брів не заламуй в журбі..."

Пізно в ночі, на Купала,

Юна русалка не спала.

Вийшла, як ти, із води:

„В красні обійми – ходи!"

           ОСТРІВ ДВОХ ОБЛИЧ

Я був на острові купайлинських надій,

Де ти сказала:

<!--[if !supportLists]-->–       <!--[endif]-->Ось я... Володій...

Я був на острові купайлинських надій,

Де ти зітхнула:                 

                         – О мій лиходій...

Я був на острові купайлинських надій,

Де ти всміхнулась:

<!--[if !supportLists]-->–       <!--[endif]-->Втратам – більш радій...

Я був на острові купайлинських надій,

Де глузд розп’яв нас двох в зорі блідій.

Вустам до вуст уже не допливти,

Тремтить в сльозі заблукане „прости..."

Я втік із острова купайлинських надій:

Вночі він – янгол, вранці – лиходій...

ПОКАРА ЗА РОЗПЛЕТЕНУ КОСУ

                Елегійна балада

Я коси тобі, люба, розплітав,

А сонях під вікном тихенько став

І дивиться, мов хоче помагать,

Та я – не з тих, аби когось прохать...

Я коси тобі, мила, розплітав,

А місяць під вікном нахабно став

І дивиться, очей не відведе,

Мов сіті помсти зікрами пряде...

Я коси тобі, славна, розплітав,

А явір зорі в небі хилитав

І шепотів крізь шибу з туманý:

„Люблю тебе, лишé тебе одну..."

Коли я коси геть тобі розплів

І стежкою вертав серед полів,

Блакитний мак мене враз наздогнав

І в саме серце вірш оцей ввігнав...

Не скрикнув я, не впав і не зітхнув,

Вустами вбивцю всміхнено торкнув.

А він навколішки навпроти рани став

І вимовив: „За те, що розплітав..."