Любов

ШЕМЧУК

СВІТЛІ ВІРШІ

В нічку не спалося, 
Встала – писалося,
Рими лягали в рядки…
Гарно писалося, 
В небі світалося
 Світлим віршам завдяки.

Думи хорошії
Душу тривожили,
Спать не давали очам…
Скроні мої,
Вже сніжком припорошені,
 Я лиш рокам їх віддам.

В нічку не спалося,
Гарно писалося,
Рими корились вустам…
А за вікном
Зорі з ніччю прощалися,
 Світло віддавши віршам.

СПЕКТРАЛЬНА ГАМА КОЛЬОРІВ

Пожовкло листя в липи й клена,
Тремтить на озері вода…
Та лиш сосна стоїть зелена,
 Немов травичка молода.

Їй байдуже: зима чи літо,
Чи осінь, а чи знов весна…
Завжди у неї пишні віти,
 В одному кольорі вона.

А я люблю осінню гаму,
Спектральну гаму кольорів…
Колись Мудрець, як пишну даму,
 Барвисто осінь наділив.

* * *

Стоїть береза край дороги,
Їй вітер коси розпліта…
Давно полишили пороги
Моєї юності літа.

З останнім журавлиним клином
Вже й літо зникло заодно…
Мені ж лишилось з горобини
Років настояне вино.

ОСІНЬ БУРШТИН ЗАПЛІТАЄ…

Осінь бурштин заплітає берізкам у коси,
Білі хмаринки затягують неба блакить…
Паморозь сріблом лягає у вранішні роси,
 Ніжними барвами сповнена осені мить.

Вохрою, золотом, темно-вишневим відтінком,
(Де ця художниця фарби на все дістає?).
Тішиться осінь у зелені листя барвінку,
 В мудрості колір – фарбує волосся моє.

Як не писать, коли осінь чарує убранням?
Зір розплавляється і потопає в імлі…
Хто не писав у цю пору вірші про кохання –
 Щастя не мав у своєму житті на землі.

ОСІНЬ НАСНИЛАСЬ…

Осінь наснилась мені у казковім убранні –
В райдужнім спектрі усі кольори не вмістить…
Знову торкнулись душі холоди її ранні –
 Ті, що бентежать у серці струну кожну мить.

Дивний цей сон розтривожив і серце, і душу,
Згадку збудив про минуле, про кількість в нім літ.
Знаю, що в осінь свою я повірити мушу –
 Сивий туман ліг на скроні… і вже холодить.

Щойно прокинулась – осінь стоїть на порозі,
З вітром холодним неспокій мені принесла…
Бабине літо замешкалось десь у дорозі –
 В човні пливе, у якому немає весла.

РОЗМАЛЮЮ ОСІНЬ

Розмалюю осінь кольорами літа,
Не пущу на південь сірих журавлів.
А щоб душу в осінь піснею зігріти –
 Не пущу у вирій також солов’їв.

Буду слухать пісню з вечора до рання,
Не зімкну очей я навіть на зорі…
Пробуджу свій спомин про палке кохання,
 Розпалю багаття пізньої пори.

Розмалюю небо у весняні квіти,
Райдуга розтане в спектрі кольорів…
Пофарбую зорі в теплі гами літа,
 Щоб яскравий місяць в хмару не забрів.

Я ЛЮБЛЮ СВОЮ ОСІНЬ

Я люблю свою осінь – до болю красиву,
Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі.
Вона дуже яскрава і трішечки сива…
 А в тумани пливуть журавлині ключі.

Чую дзвін журавлів у просторі небеснім,
Покотилась сльоза, повна смутку й жалю…
Журавлі-журавлі, поверніть мене в весни,
 Бо душа молода, я ще ніжно люблю.

Та мій крик із землі журавлі вже не чують,
Темні хмари вони розрізають крилом…
А душі моїй осінь знов холод віщує.
 Тільки ніжна любов гріє серце теплом.

ОСІННІЙ МОРОК

Жовтневий дощ… холодний, непривітний,
Із подихом пронизливих вітрів.
Згадала дощ отой, що був у квітні –
 І спогад душу знов мою зігрів.

Твоя любов вселилася у серце –
Весняний дощ приніс тоді тепло…
І сяяли очей моїх озерця,
 Усе навкруг буяло і цвіло.

А нині дощ… із холодом й вітрами.
Осінній морок в душі залетів…
І попіл від стосунків поміж нами
Несуть вітри полями і ярами.
 …Лиш серце жде ще світлих почуттів.

ЛИСТОПАДНІ ДОЩІ

Листопадні дощі знов періщать невпинно,
Утопилась в калюжах небесна блакить…
За ногами на грядці вже тягнеться глина
 І осіннім вітрам душі нам не зігріть.

В кольори чорно-білі вдягається осінь,
З кожним днем відчувається подих зими…
Та душа ще ласкавого сонечка просить
 Там, де стелять вітри холодів килими.

Низько хмари висять. А останні заграви
За лісами сховались і згасли давно.
Відлетіли птахи і пожовкли вже трави,
 Хутко грудень у зиму відкриє вікно.

ОСІНЬ В ЗИМУ ПЛИВЕ…

Осінь в зиму пливе, вітер дме у вітрила
І процес цей циклічний вже не зупинить,
Бо осіння пора знов розправила крила,
 Холодами й вітрами бринить кожна мить.

Пори року спливають й тепла пізню мітку
Ставить осінь моя на своєму крилі…
Не спинити й часу вже, що плине так швидко,–
 Тільки встигнуть би плани здійснити свої…

Догоряє свіча… За вікном пізня нічка…
І зникає вже світло в сусіднім дворі.
Та мені не до сну… Знов запалюю свічку –
 Зріють нові вірші о цій пізній порі.

________________
 © Любов Шемчук