Валентина Лысич

В тот год...

В тот год небо с солнцем – в ладонях, как в лодке.
И вкус спелой сливы, и радость – наградой.
Пред нами весь мир был на нашем пригорке,
Резвились, смеялись, как в детстве когда-то.
Восторг и блаженство.... И мне всё казалось,
Что выси приблизились вдруг. Я – крылата!
И солнце в ладонях, как в лодке, качалось,
А я улыбалась, любовью объята.

В тот год фальши не было – слепли от счастья.
Кто знал, что за этим проснутся ненастья?

16.02.2017

---------------------

Не шукай мене...

Не шукай мене в минулих снах –
Вранішнім туманом розчинилась.
Серед згубних помислів згубилась,
Слід гіркий лишивши на вустах.

Не шукай даремно. Я в дощі,
Що періщить зливою рясною.
Кожною краплинкою гучною
Музику дарую для душі,
Трепетно-щемливу, чарівну,
На сльозах настояну, мінорну,
І від того, мабуть, неповторну,
Та, прийнявши в серце, – рятівну.
Не шукай, бо щастя – у весні.
У відродженні життєвих прагнень.

Не торкайся до старих поранень.
Не шукай мене в своєму сні...

28.02.2017

------------------

Приход весны

Запахло сладостно весной –
И крик скворцов вознёсся в небо.
С утра умывшись синевой,
Они весь день галдят нелепо.

Исчезла снега белизна:
Зияют чёрные заплаты.
На крылышках грачи без сна
Несут с собой тепла раскаты.

А на проснувшихся кустах
Полнеют почки, набухают.
Берёзы, на свой риск и страх,
В ведёрко слёзы-сок сливают.

Подснежник белит лепестки,
На Божий свет глядит несмело.
Трава с поспешностью ростки
Вонзает в здешний мир умело.

И солнце, землю одарив
Тепла желанного лучами,
Услышав нежности мотив,
Гладь лужи теребит губами...

03.03.2017

-------------------

Весенний день

День весенний,
солнечный,
на исходе мая
аромат сиреневый щедро разливая,
наполнялся нежностью,
красоте внимая,
лепестками белыми землю укрывая...

31.03.2017

-----------------

О вдохновении

Благоговейно буду верить в чудеса,
Прекрасным восхищаться, музыке внимая,
Всё забывая, о желаннейшем мечтая,
Прислушиваясь к звукам, шёпоту, речам!

Тогда квартира – не квартира – тайный храм,
Где старенькое пианино знает ноты.
Раздав тоску-печаль, коснувшись позолоты
Блестящих клавиш-струн, – внимаю небесам!

Мне вдохновением послужит эта ночь!
Жизнь возлюблю вовсю, как в час последний,
Воспряну духом, отыщу все сто созвездий –
Сумею леность и усталость превозмочь.

06.10.2015

--------------------

жизненное

Когда ты ушёл, мир не рухнул в кромешную бездну,
И птицы не стали петь тише. Но в этом ли суть?
Ты душу мне вынул и под ноги бросил... Воскресну!
Всему вопреки – оживу, вспять смогу повернуть!
Вот только немножко поплачу по прошлому – больно.
Туманом развеется грусть и немая печаль.
И нежность рассвета вольётся в сознание вольно,
Накинув на плечи из тающих звёзд диво-шаль.
Я стану, как прежде: весёлой и даже беспечной.
Мне ветер сыграет на флейте симфонию трав.
Рассыплется брызгами солнечный шар безупречно –
Расправлю с надеждою плечи, вкус счастья познав...

21.03.2017

------------------

Iду вiд тебе...

Мимо тебе проходжу не стишивши кроку:
Не було, мов, між нами нічого – і край!
Виглядає безглуздо і смішно це збоку,
Та не можу інакше – померк в серці рай.
Не спиняй же даремно – навіщо?.. для чого?
Бачиш, гілочка вишні на вітрі тремтить?
Так і я від образи... Від слова лихого,
Бо померкло безхмарне життя в одну мить.

А було ж – лише щастя, напрочуд доволі,
А була ж світла радість – до сонця і зір!
Та бажання мої тепер занадто кволі –
Почуття гіркувате від чорних зневір.
Не шукай і не клич мене. Не відгукнуся.
Не малюй в своїх спогадах марно весну.
Краєм вуха хоч слів твоїх трішки торкнуся –
Неодмінно на іншу дорогу зверну!

06.10.2016

-------------------

Згаяний вечiр

А я тебе, мов горлиця, чекала,
Вплітаючи надію в смуток свій.
Вглядаючись в минуле – оживала
І проганяла з серця буревій.

Сміявся вечір сутінком холодним,
Безмовним сумом душу напував,
Та зрозумів, що був не благородним –
Образливу неприязнь вгамував.

Ти не прийшов. Затихли серенади.
Невимовлені знітились слова,
Яскравістю не зріли зорепади,
І не торкнулась ніг м’яка трава...

12.10.2014

-------------------

. Я - особистiсть

Я – особистість, як ти не дивись,
Бо кожний з нас – своя музична гама.
Душа людини завжди рветься ввись,
Це ціль її, заложена програма.

Безсмертний дотик до душі відбувсь.
Я не така! Я достоменно інша!
Ось розум мій прокинувся, очнувсь,
І до душі приник, а там – не тиша!

Там клекіт, грізне море відчуттів!
Там вир вирує, та такий глибокий!
Здається, що не хватить шість життів,
Щоб в серці виник довгожданий спокій.

Ніскілечки я долі не корюсь,
Світогляд свій тримаю на долоні.
І до кінця борюсь і не здаюсь,
Хоч щоки вже обвітрені, солоні.

06.10.2014