Михайло
ЛЄЦКІН
 

* * *

Закрутилося. Завертілося.
І соломки нема, де впаду.
Ніби сутність чаклунська утілилась
І штовхає мене у біду.

Від світанку ранкового й дó ночі
Їй підвладні всі дії мої.
І нема кого кликать до помочі,
Бо ніхто і не бачить її.

Марю строфами, ритмами, римами,
Від яких я змарнів і зачах.
Ось сиджу та повіками блимаю,
А Вона… Чарівниця… в очах.



СОЛОДКИЙ СПОГАД
 
Навесні солодшають цілунки,
Дуже вабить протилежна стать.
Безконтактні погляди чаклунки
Можуть наповал залоскотать.

Шкереберть летять і глузд, і сталість,
І мораль мовчить – не дошкуля.
Відступає навіть трохи старість
І сміється з мене звіддаля.



ЛІКУВАННЯ
 
Лікуй мене, лікуй, – прошу мою кохану.
Від старості лікуй, від вікового стану.
Весь інший негаразд і всі мої хвороби,
Щоб згинули усі бактерії-мікроби.

Одужаю від них я за твоїм старанням,
І знов віддамся я своїм утіхам раннім –
І буду молодим, готовим до двобою…
Лікуй мене, лікуй – і буду я з тобою!



* * *

Коли рядок віршований я мучу
Й до нього ще сусідній додаю,
То ніби віддаляю неминуче
Й подовжую призначеність свою.

Шукаю те, що, може, вже й не треба,
Бо зайві вже вітрила кораблю…
Але оскільки дозволя ще небо,
То я, подяку склавши, і роблю.



А ХТО Ж ЦЕ ЗНА…
 
Чи є у мене стиль? – Немає стилю.
Чи є душа? – Я думаю, що є.
І, поки олівець тримати в силі,
Я ремесло робитиму своє.

Чи є майбутнє? – Трохи ще лишилось.
Чи заслужив його? – А хто ж це зна…
Нехай не пройде мимо Божа милість,
Щоб я не збивсь з путі, яка мина.



* * *

І, поки я не остаточно змерз,
Мене відносять мрії відболілі
До спогаду із пуп’янками перс
На непристойно молодому тілі.

Так, звісно, ми з тобою не святі.
Та інколи буває інша святість –
Рука з рукою нерозривно взятись
І кинутись в перетини світів,

Туди, де томно треться паралель
Об пружність і жагу меридіана.
Нам шлюбний гімн присвятить юний Лель,
І у цноті відвернеться Діана…



* * *

Я певний: все навкруг химерне,
Це все здається, все не те.
А справжні – тільки щастя зерна,
Пророслі в літо золоте,

Та, мабуть, цих торкань відчутність,
Які наснилися вночі.
…В мені присутня та відсутність,
Що схожа з вогником свічì…



* * *

Жіноцтво, алко, сигарета –
На це наклала доля вето.
На буркотіння та журбу
Також накладено табу.
Ще я отримав заборону
І на старечість монотонну.
Так що ж тоді ще маю я?
Лише життя… ЛИШЕ ЖИТТЯ!!!



У СПЕКУ
 
Коли лежиш ти голяка,
Як дика сарна в дикій сельві,
Пришли мені хоча би селфі:
Воно мене не наляка –
Внесе в самотнє існування
Не звідані ще досі грані
І заохотить до стрибка,
До чар могутніх поривання,
І я в досягнутій нірвані
Почую: даль мене гука
Вже до жертовного заклання…



СТРАЖДАННЯ
 
Сторіч минулих гідні гіди,
Чиє світіння не згаса,
Атланти та каріатиди
Тримають міцно небеса.

І прокладають в завтра трасу,
З якої нам вже не звернуть,
І путь стражденництва Тараса,
І Лесина стражденна путь.

Вони творили на світанні,
Щоб полудень дістався нам…
Ми вдячні їм. Але с т р а ж д а н н я –
Основа творчого змагання –
Звело мистецтва дивний Храм.

 ___________________
© Михайло Лєцкін