Алевтина Легещич


* * *
Вкрай насичені повіки
авангардним боді-артом.
У кишенях сильні ліки:
будеш хмари? – ні, не варто.
Бонбоньєрки-бонвівани…
У кишенях буцім казки.
З намистин спустились рано
до грудей лихі поразки.
Вхід вузький до «Абсолюту»,
абсолютна ми еліта.
Не зважай на пору люту –
усміхайся, Аеліта!

Зелений чай

Вискакували із твого горнятка,
тягнулися до маскараду ламп
нікчемні смарагдові жабенятка
із поглядами, як у жінки-вамп.
Ти ложечкою кинувши до біса
благальне квакання без зайвих слів,
немов би цар мальованого лісу,
басами щось незв’язно бурмотів.
Під столиком розкрило рот латаття,
ковтаючи сплетіння наших ніг.
І де б знайти? Де б розв’язати плаття?
Як зупинить отой отруйний біг?

Опісля пробіжать рясні проміжки,
віддаленість тремтливих спраглих тіл.
Остання жаба вигукне: "Ще б трішки!"
Лиш руки й очі покладем на стіл.

* * *
Пустелі плавлять піт
з чужих долонь тепла.
Все нібито як слід:
без пустощів й бабла.

Спустошливі бої
лягають на листок.
Морські чи ні? – Мої!
Продовжувати? – ОК!

Пустинний степ листа.
Таке ж пусте досьє:
«Без пустощів пуста».
Але щось в цьому є!
* * *
Портрети без вождів
і без портретів рами
без домівки
під сяйвом святих дів
залікувати рани
дослухати платівки
пошкрябані. Дірки.
Із подихом фокстроту
де грамофон?
Відбитки без руки
чужинська це робота
і пильний фон
Мамо! Питання знак:
а де білогвардій-ці?
де мундири?
зброя реве не так?!
такі гарні... Чому ці?
діри, діри…
Ма-мо!

* * *
Вино продають
у пластикових пляшках.
Мені, будь ласка, десертне.
Так, оця!

А наші пластикові серця
плавляться з кожним ковтком.
Моє – зелене, літрове, постійне.
Місцезнаходження:
Феодосія, залізничний шлях.
У день народження
моєї романтики
він тупотить
надбережною.

Лише нестача цінних папірців
заважає інколи,
коли
пахощі кишмишу
висовуються із пузатих бочок.

Айвазовському

Тут, на Федько, 14, я плутаю
шум автівок
із шумом затоки.
За оцю плутанину
пачки моїх готівок
падають на всі боки.

Попереду будуть мазки:
жирні, товсті, на хвилі.
Нехай вуста навіть милі
або ж наймиліші
мовлять:
«Художник – невдаха»,
у-у-ух, зненавиджу!
Ген над дахом
цілісінької Феодосії
звисає віддзеркалення
моря полотна.
Спробуй пальцем –
на!
На-а-адбережна
розтягнута
жувальною гумкою.

І навіть на Федько, 14
попри всю плутанину
відчувається
свіжий подих
її бульбашок.

* * *
Першокласниця простягнула
у спітнілій долоні
вітаміни.
Шмат містечка в атмосфери лоні.
Обережно – міни!
Сонце – сапер – звільнений із посади.
Ззаду. Ззаду? Ззаду!
І…! Бант розв’язали.
Вулиці – пильні спортзали.
Бачте, агресії згустки.
Померти – це-е-е…взяти відпустку.
Носик кирпатий, веснянки.
Бозєнько! Аж мурашки.
Ніколи не буде панянка.
І гуркіт. І слізно. І тяжко.
Ззаду? О ні! Поруч!
Руч-
ки дрижать.
В останню хвильку зрадіти.
Ненавиджу!
Як же ненавиджу,
коли помирають
діти.

* * *
Вона пройшла останньою
і першою у цьому дні.
На дні
проток
тонуло
лахміття декадан-
су.
Ніби й
су-
мно.
Але, як на мене,
тут всі пересічні
відносяться до портових шлюх.
Навіть у січні
ширшає декольте,
шириться хода
по слизькій гальці,
а ці
силуети
стомлено шкутильгають…
Я проводжаю їх,
стиснувши вуста вологі.
Така вже вона, нелюбов,
до морської торгівлі.
Лі-
лі,
не віддавайся чорнявому моряку
зі шрамом на лівій щоці.
Йому ці
любощі
непотрібні.
Десь на півдні
чекають
хвилі, народженні щойно…
Щойно
ти знімеш
панчохи.
Потроху
ідуть на спад.

* * *
«Вставте вірні закінчення» -
закінчить чужу граматику
літерою покаліченою,
дурною
дурною
романтикою.
Бачу, хлопець з апаратом «Нікон»
стежить. О дідько! Стежить,
не закриваючи вікон
найтривкіших очей.
А давайте цвяхами по склу!
Нервове, скрипуче диво.
Щирість, вона, неподільчива.
В кінці – чужі обьєктиви.
«Я знаю вірне закінчення!»

* * *
Коли горів театр ляльок,
коли горіла, власне, юність,
декорації, ганчір’я,
всміхнулись
і – в автобус на Міжгір’я.
І – проміжками і між,
і безпосередньо ріж-е-емо
чужорідне середовище.
Чуже, рідне… Без різниці!
Помахаєм, як годиться
жирними долонями.
Жирне сонце, жирні пасажири.
Жиром, жиром, жиром.
І дістанемо із сумок бутерброди.
Жадібно. Мандрівка почалась.
Ми з вокзалу. Ми з вокзалу родом.
Рідне. Чужорідне чи чуже.
Же-
браки
на станціях танцюють.
А що? Вони такі щасливі!
Так чисто, бездоганно, словом, ОК.
А завтра… Завтра буде злива,
коли згорить театр ляльок.