Любов
ШЕМЧУК

ВИШИВАНКИ
 
У моїх вишиванках – вся доля:
І недоспані ночі, і дні,
І любов, і незламная воля,
І умілії руки мої.

За стібочком – стібочок… Так дружно
Укладаються на полотні.
Хоч буває із часом натужно –
Результат дає радість мені.

А натхнення своє я черпаю
Із матусі старих рушників…
Були ночі недоспані – знаю,
Тож нема в вишиванок років.

Та майстерність, що взята від мами,
Гріє душу і серце моє…
Будуть жить вишиванки віками –
Невмируща чарівність в них є.


Сергей
ДУНЕВ

* * *

                                  Катерине
 
Всё станет прахом:
                                 и трава,
И дождь,
                спадающий на ветки.
И лишь одно –
                          твои слова –
Они останутся
                          навеки.

Я верю,
              выживут они
Среди вранья
                        и кривотолков,
Ведь наши встречи,
                                  наши дни
Остались в сердце,
                                 не умолкнув.

Как это ты ни назови,
Нет,
        к счастью,
                          почвы для печали, –
Все тихие слова любви –
Твои слова –
                       моими стали.

 
Надія
АНДРЄЄВА

СОПІЛОЧКО,
ЛЮБЛЮ ВНОЧІ ТВІЙ СПІВ...
(акровірш)

Сопілочко, люблю вночі твій спів,
Оселю він мою натхненням повнить,
Пісень чуттєвих та химерних снів, 
Ілюзій нездійсненних плине човник…
Ласкавих слів, щемливих та ясних,
Отих, що линуть пташкою до серця,
Чаруючих, мрійливих та сумних
Казок по вінця в місячнім відерці.
Обнову вдягне лагідна зоря, 
Лебідкою полине поза хмари…
Юнацькі роки біля вівтаря, 
Буденних днів сьогоднішні примари… 
Летять, летять за обрій, за межу
Юрбою гомінливою хвилини,
Вони – мій скарб. В собі їх бережу,
Немов потічок чистий, швидкоплинний…
Освячені безмежністю краси,
Частинками мозаїк різнобарвних
Із пам’яті лунають голоси –
Такі жадані в клопотах примарних… 
Вони мене потішать, збережуть,
І у журбі, і в щасті – завжди поряд.
Й надії у зневірі додадуть,
Снагою день прийдешній мій наповнять.
Палкі бажання – зоряні мости,
Іти мені ще ними, довго йти
В далекі та незвідані світи…


Виктория
ТИЩЕНКО

* * *

Не опальный, но опавший
бедный мой тюльпан,
в вазе – ландышевой чаше,
словно ваза сам.

Был он редок, был он розов,
раскрывался вмиг
солнцу. И с уходом солнца
прятал нежный мир.

Шторм да ветер, столь несветский,
в переплёте дней.
И своё живое сердце
прятать всё трудней.

Время – грозный властный цербер
с нами на века.
И роняет тонкий стебель
стружку лепестка.


Михайло
ЛЄЦКІН
 
* * *

Хто вигадав, ніби співають
В Поліссі не так солов’ї?
Під вечір вони починають
Гнучкі вокалізи свої.

І так повертають все круто
Шалені оці солов’ї,
Мов ллється солодка отрута,
Й позбутись не можна її.

Змагаються в співах завзято
Пернаті майстри зусібіч.
Капріччо… Легато… Стаккато…
Акторами сповнена ніч.

Й до ранку звучать переливи.
І, втиснувши вічність у мить,
Їх слухають сотні щасливих –
Й не треба за щастя платить!


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 
* * *

Последний пассажир трамвая,
Ненужный выкинув билет,
Тропой заросшею шагает,
Прощальный оставляя след.

Маячит финишная лента
Невдалеке – конец пути.
Выходит срок абонемента
Дорогой жизненной ползти.

Сметает ветер крошки хлеба,
Воспоминанья бередя
Про то, как разрыдалось небо
В жилетку каплями дождя.


Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ
 
* * *

Разобраться с судьбой,
          отделить от земного небесное,
Многократно пройдя
          заблуждений немереный путь,
Из бессчётных чудес
          отобрав лишь одно расчудесное
Одоленье себя.
          В нём величие жизни и суть.
Не на гору взойти,
          а в себе превозмочь заурядное.
Не стихи сочинить,
          а душою объять высоту.
Не детей воспитать,
          а неверье изжить безотрадное,
Чтобы им передать
          устремлённость, любовь и мечту,
Научить восходить
          по расшатанной лестнице времени,
Даже если запас
          иссякающей храбрости мал,
Чтоб причислить себя
           к триумфаторов гордому племени,
Кто не сдался фортуне,
          в борьбе за себя устоял.
Эйфория побед над собой
          удивительно сладкая.
Коль попробовал раз,
          то иных не захочешь утех.
Пусть трудна и сурова всегда
          эта жёсткая схватка, да
Опьяняет она,
          и медалей хватает на всех.

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/