Ще вчора сиві та холодні хвилі
У темний, неприступний берег бились.
Вологим вітром гнані, злим, носились
У небі хмари караванами – безсилі.
Косими струменями дощовий ще вчора
Похмурий день у вікна стукав монотонно,
Сум розповзався, невиразний, млявий, сонний,
По мовчазним принишклим вулицям – не скоро.

Сьогодні зранку же, ледь зорі світанкові
Над містом запалали, поглядам відкрилась
Чудова казка: навкруги усе оділось –
Дахи, куші, дерева – у вбрання святкове.
А по землі, по всьому просторі, розкинувсь
Навколо килим, наче білий пух лебідки.
Заслав він двір, до моря стежки, поле… Звідки
Ця дивна чистота, цей дух до нас прилинув?
Ніщо не ранить зір нежданой чорнотою,
Все дихає незайманой красою
Природи, мов цнотливої дівчини.

Вона по сніжним долам та по верховинам,
Де спокій, тиша вічная, ходила.
Там про людей не чути… Місяць мовчазливий
Лише там й вітер, волелюбний, бунтівливий.

Лягає сніг під ноги, він хрусткий, пестливий.
Стою в захопленому спогляданні,
Боюсь сполохати зими очарування,
Нарешті що прийшла до нас з морозцем пустотливим.