Костенко Геннадій (Юрій Ош)
 м. Суми

ПРАВДА про ВІЙНУ

Я стільки чув про ту війну,
з дитинства з нею ще зіткнувся,
та правду знаю лиш одну –
мій батько з фронту не вернувся.

І хай літописи біди
перегортає просторіка,
мого там батька не знайти –
неначе вирвана сторінка.

Отож як тисячі базік
данину платять Вітчизняній…
а батько мій навіки зник,
на світі білому незнаний.

НА ЗЕМЛІ ЖИВІЙ
 22 червня…

Як упав же він
та й на чужині,
може, ще живий,
на живу траву
чи на свіжий сніг.
І прийшла йому
думка про сім’ю…
Він поніс в пітьму
молодість свою…
І нема кому
через роки злі
крихту макову
рідної землі
хлопцю принести.
. . . . . . . . . . . . . . . .
Пада сніг густий…
Розквіта весна…
І ніхто не зна,
де упав же він.
. . . . . . . . . . . . . . . .
На землі живій
чом навік заснув
в стороні чужій,
канув у війну
хлопець – батько мій?

9 Травня

Чую:
пісня та музики.
Бачу:
син причісує волосся,
доня в’ється, наче дзиґа,
в залі стіл чекає гостя,
а дружина чепуриться;
за вікном сміється ранок
і пташині миє крильця…

І на серці – тиха радість.

Та до радості неначе
пристає скорбота давня,
що дідусь цього не бачить:
він упав за свято славне –
канув у 9 Травня…

Серце радується й плаче.

У ТРАВНІ

У травні п’є він, у парку, –
йому дали такую змогу,
мов запива свою гірку
оту велику Перемогу.
Він п’є… і з болем пополам
у серце ллються чорні тіні,
що віддзеркалює бедлам
на фоні свята в Україні.
Отож гуляє фронтовик…
Святковий день… пісні, музики…
А на душі – страшенний крик,
бо навкруги – чорти дволикі.