Наталия
ЗОЛОТОВА

 
* * *

Нежные, тёплые запахи мятные –
Всюду дыханье Творца необъятное.
Справа акация, слева акация...
Липа цветёт…
                 Значит, жизнь продолжается.

Бабочка, вот же, казалось, безделица,
Только на ней вся Вселенная держится.
Непостижима Великая тайна:
Всё бесконечно и всё моментально...


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО

 
ИЮНЬСКОЕ УТРО
 
Забрезжил свет. Ещё в пелёнках утро.
Прохлада вскоре сменится жарой.
Восходит Феб в короне золотой
На небосвод. Главою златокудрой
Тряхнёт и распугает облака,
На город полусонный свысока
Воззрится, возглашая новый день.
На трудовые подвиги народ
Рекою разливанной потечёт.
Древесных крон спасительная тень
Оазисом на плитки тротуара
Уляжется, прохладою маня.
Начнётся попугаев трескотня
В макушках пальм старинного бульвара…
Всё это внутривенно и подкожно,
Чтоб невзначай не заразиться ложью,
Целебной сывороткой впрыснуто в меня.


Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА

 
ЧЕРВНЕВЕ
 
Розлітались жар-птицями
Сни понад містом,
Розцвітали зірниці
Золотистим намистом.

Закривала ніч очі
Чарівною габою,
А солодкі дівочі
Мрії пахли весною.

Засинали будинки,
Замовкали трамваї...
І від чого, єдиний,
Серце в грудях палає?

Нащо щемне, журне
Те кохання судилось?
Чи ти дійсно обняв мене?
Чи то тільки приснилось?!.


Сергей
ДУНЕВ

 
ГРОЗА
 
Ничто грозы не предвещало,
Безоблачно струился день.
Стояли лодки у причала,
За борт отбрасывая тень.

Гроза пришла, как входят беды:
Внезапно, грузно, тяжело.
Простёрлось над землёй победно
Её кипящее крыло.

Разряды глыбы туч кололи,
Пронзало молниями высь.
И, с перепугу, на приколе
Метались лодки вверх и вниз.

Гроза прошла, гроза пропала,
Как появилась – без следа.
Но долго всё ещё качала,
Под скрежет старого причала,
Лодчонки чёрная вода.


Михайло
ЛЄЦКІН

 
* * *

Мову квітів треба розуміти.
Прислуха̀йсь до неї – і тоді
Залюбки тобі покажуть квіти
Вміння відбиватись у воді.

Розуміти варто і дерева.
Можеш від дерев дізнатись ти,
Як цвісти і біло, і рожево,
Щоб плодів вагомих досягти.

Научайсь єднати епізоди
Їхнього служіння – до злиття,
Й ти відчуєш атомом природи
Сам себе у вічності життя.

 
Катерина
РИЗУК

 
* * *

Літо квітами сміється, пишається,
Розмаїттям кольорів прикрашається.
Любо сонце до всіх пригортається
І промінням на квітах гойдається.
І пустун-вітерець вже прокинувся, –
До принцес-квіточок так і кинувся...
До голівок чарівних схиляється
І галантно красуням вклоняється...
Покотилася вітру симфонія,
Закружляла природа в гармонії...
...Кожен день від світанку до ніченьки
Миті щастя ловімо не лічені!


Евгений
ПУГАЧЁВ

 
* * *

День закончился. На грани
боязливой темноты –
мелкие цветы герани,
розы вьющейся цветы.

Сонный сумрак. Пограничье.
Сада смутные черты
поглощаются величьем
осмелевшей темноты.

Бесконечное боренье
и слиянье двух начал
в снизошедшем озаренье
Бог, шутя, перевенчал.