Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 

 * * *

Дитинство, літо, сонце і тепло...
Неначе вчора, ніби ось недавно.
А може й літа того не було,
А може час щось переплутав вправно?..

Село, бабуся, клуня й рідний двір,
Кругом горіхи й вишні, мов дівчата.
Старезний віз тихесенько скрипів
І пасся коник близько біля хати.

Бабуся сива нам варила борщ,
Цідила молоко пахуче в глечик.
Любила літо й тихий теплий дощ,
І днями все товклася біля печі.


Бабуся Соломія, літній день,
Город, картопля і шовковиць злива...
Співала українських нам пісень,
А ми були захоплені й щасливі.

І свято зустрічала, як могла,
І хату чепурила, і в городі.
І знов варила, прала і пекла,
Й давала лад і в клуні, і в господі.

А літо бігло, стигло і цвіло.
Бабуся все встигала і казала:
– Прийшов Петро, тож знай – забрав тепло.
Та все добра й любові нас навчала.

Вже відцвіло дитинство в тім селі,
Нема бабусі, вже й літа на зиму...
Та все несуть на крилах журавлі
Ті спогади, ту пам'ять незгасиму...

____________________
© Наталія Кузьмічова

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/