Марія
ЗУБРІЙ
 

* * *

Не впадай у відчай,
вогник ще горить,
Цей арктичний січень
Нас не зміг зломить.

Лютий... вже не вперше,
Перейдемо ми.
Бо сердиті, й вперті,
Посеред зими.

Вогник ледь зігріє
Наш холодний дім.
Та горить надія
Іскоркою в нім..

Що зима не вічна,
Здасться і вона.
Березень покличе,
І прийде весна.

Не впадай у відчай,
Сонце йде в зеніт.
Мрій маленьких свічка
обігріє світ.


* * *

Про що я пишу вірші?
В морози і заметілі.
З надією у душі
Ми вперто йдемо до цілі.

Буває, горять мости,
Та ми не збавляєм кроку.
Ми вперто ідем до мети
У будь яку пору року.

Не можна спинятись, не стій!
Мороз забирає сили.
...Хурделиця і вітровій
Наш азимут ще не збили.

Пекельна, як лють, зима
Бажає наш дух скорити.
Та вибору в нас нема,
А ціль в нас єдина – жити!


* * *

У натовпі, самотньо, як ніколи,
В пустелі, між людської суєти.
Буває, десь почуєш тихий голос,
Та сил немає, щоб туди дійти.

І губляться у гаморі людському
Слова і сльози, біль і почуття.
Ти відчуваєш – Боже мій! нікому
Немає діла до твого життя...

Отак ідеш самотньо через натовп,
Отак пливеш у морі між людьми.
І час від часу хтось шепоче – нащо?
І кличе вдаль – від літа до зими...


* * *

Шукаю тишу... Та чи знайду?
Якийсь неспокій у цій завії.
Під снігом білим ще сплять в саду
Надія, віра, любов... і мрії...

Та вже побігла з гори зима,
А сонце – вгору, щодень світліше.
Є сподівання – прийде весна,
А з нею радість, тепло... і тиша...


* * *

Коли розкручена пружина,
І стержень більше не трима.
Ти відчуваєш, як невпинно
В твій світ вривається зима.

І снігом, а не білим цвітом,
Нещадно скроні покрива.
І чаша радості розбита,
І в серці віра – ледь жива...

А ти не в силах щось зробити,
До неба очі підвести...
Вирішуєш, що треба жити!
Поки живеш – потрібно йти!

Бо не пройде твою дорогу
Ніхто за тебе у житті.
Тому, ще раз – подякуй Богу
За дні і роки золоті!

За кожну квіточку й травину,
За промінь сонця й небеса.
Бог сотворив тебе – Людину!
Для тебе творить чудеса!

Квітучу землю, ріки й гори,
Степи, озера і ліси!
Відчуй! З тобою світ говорить
На мові вічності й краси!


* * *

Десь там, десь там летить моя сніжинка,
Ніколи не торкаючись землі,
І я лечу, земна звичайна жінка,
Туди, де полетіли журавлі.

У ті краї, де сонячно і тепло,
Де вічне свято і нема проблем.
Щоб хоч на час забути люте пекло,
В якому всі сьогодні ми живем.

Летить сніжинка, весело кружляє,
І ловить вітер ту щасливу мить.
Коли душа печалей ще не знає,
Не плачуть очі й серце не болить.

...Сміється доля, бо вона зрадлива,
Короткий вік сніжинки в небесах.
...А я хоч трішки побула щаслива,
Краплинки мрій тримаючи в руках.


* * *

Там, за вікном мороз і люта хуга,
Зима тримає світ у мерзлоті.
Зігріє чай, і тепле слово друга,
З яким згадаєш роки золоті.

І наче сонце зійде на пів світу,
Засяє день узором на вікні
Коли є з ким помріяти про літо,
І пригадати жарти і пісні.

В такі хвилини небо стане вищим,
І прийде втіха у короткі сни.
Ти відчуваєш, що підходиш ближче,
До кращих днів, до світла, до весни.


* * *

Запрягай коня, доле моя, доле,
Чи спускай човна – попливем туди,
Де роздольний степ чи широке поле,
Де нема тривог, горя і біди.

Кінь копитом б'є, неспокійно грає,
Човен не пливе, бо нема весла.
Лиш передчуття, наче крук, шугає,
Щоб дорогу в рай доля не знайшла...

...Стану на горі, подивлюся в небо,
А внизу цвіте вся земна краса.
Щоб там не було – рухатися треба.
Сміло йди вперед, вір у чудеса!


* * *

Такий цей світ, швидкий, мов кругообіг,
Захоплюючих днів коловорот.
Все досконало створено в природі,
Та мабуть, людям мало тих щедрот.

Чогось ми прагнем – далі, швидше, вище,
Скрізь суєта і поспіх, біготня.
Підходимо до фінішу все ближче,
І не цінуєм радість цього дня.

Який настав, який прийшов як диво,
І сонце знов засяяло для нас.
Щоб від початку ми жили щасливо,
Бо мить життя зітре всевладний час.


* * *

Хай буде ніч!.. А потім буде ранок.
Нехай дитя в своїй колисці спить.
Хай кожен з нас зустріне свій світанок,
І день новий Господь благословить.

Хай не порушить спокій більш нічого.
Ту рівновагу всесвіту буття,
Що зародилось на Землі від Бога,
І просто називається – життя!

Хай буде день! Хай буде ніч і диво!
Душі і серцю хочеться краси.
Приходиш ти в цей світ у мить щасливу,
Запам'ятай! Крізь вічність пронеси.

_______________
© Марія Зубрій

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/