ПЛАТОН ВОРОНЬКО (1913-1988)


* * *
З вокзалу в станцію метро
Я ескалатором спускаюсь
І їду глянуть на Дніпро,
Коли у Київ повертаюсь.

Підземний шлях! Яке добро!
Й забути можна, де ти є -
В Москві? У Лондоні? В Парижі?
Але у Києві своє
Дихання у підземній тиші,
Воно свої нитки снує.
Снує з легенького проміння
Від мідних літер: "Арсенал",
Від того сизого каміння,
Яке дробилось на креміння
В козацький кріс і самопал.
Воно з Шевченкового зору,
З очей Франка, Сковороди,
Що проводжають нас угору
В ранкову, у робочу пору
Щодня на подвиги-труди.
Воно снує із кіс русявки,
Що тут розводила вапно
Чи мила ці дубові лавки.
Кияни любі і киянки, -
З усього рідного воно.


ЛЮБЛЮ Я ЛІС
Люблю я ліс!
Дрімотний ліс.
Він партизанові приніс
Жаданий захист
І спочинок.
І не один звитяжний вчинок
Я по стежках його проніс
За нашу рідну Батьківщину.
Березу, вільху і ліщину,
Дубів могутність величаву
І навіть тихий верболіз -

Люблю я ліс.
Його по праву
Я і шаную, і люблю,
Вклоняюсь пишному гіллю,
Бо тричі щиро напоїв
Коріння буків і дубів
Своєю кров'ю молодою.
Тепер спокійною ходою
Проходжу лісом. Тихий шум
Мені навіяв безліч дум
Про давні роки незабутні
І про омріяні, майбутні,
В які ростимуть
І цвістимуть
Оці незаймані ліси,
Красу новій землі нестимуть
У вік найвищої краси,
У вік без війн,
Без крові,
Сліз.
Люблю я ліс.
1953


* * *
Пахне хліб,
Як тепло пахне хліб!
Любов'ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
1952


СОЛОДКА ВОДА

Воду, що пити можна,
На сході "солодкою" звуть.
В цій назві щось ніжне й тривожне,-
"Солодка" - не смак, а суть.
Де пекло такирів, барханів1[1] -
Земля, де немає землі,
Там голови скельних титанів2[2]
Одвіку в скорботній золі,
Там зрада озер солоних
Заспраглому -
в груди ножем,
Там подих вітрів похоронних
За кожним новим міражем.
Я був у пустелях зловісних,
Де гибла душа не одна.
Солодка вода не прісна,
Солодка -
коли питна.
Стою при дніпровім розливі -
Безмежна солодка вода!
Ми з нею багаті, щасливі.
О будьмо ж усі бережливі!
Як зникне солодка вода,
Сльозами солоними світ зарида.

1[1] Такир - плескаті глинясті зниження в пустелях і напівпустелях. Поширені в Середній Азії та Казахстані. Бархани - навіяні вітром рухомі піщані горби, не закріплені рослинністю.
2[2] Скельні титани - високі скелі (скелі-велетні).


ШКОЛА БАТЬКІВ
Привчав мене батько трудитись до поту,
А мати - любити пісні.
Спасибі вам, рідні, за щиру турботу,
Наука згодилась мені.

Своїми руками копав я траншеї,
Ходив мурувать тракторбуд.
І радий, що з піснею нині моєю
В роботу вливається люд,

Ровесники, друзі мої сивуваті,
Розумні батьки і брати,
Привчайте дітей працювати й співати!
Виховуйте, в кожного серце крилате,
Бо їм наше завтра нести.