Алевтина Легещич


У нездоланній круговерті
оманливих «життів»
ілюзії такі відверті.
Листопадних листів
лишилось купа із зізнанням
в провинах. Ох, провини.
Не істину я тут шукаю –
ларьок шукаю винний.
У круговерті шлях, адреси
і номера маршруток.
Тотожні – смуток стюардеси
і смуток проституток.
І усмішки, мабуть, тотожні,
валізи, гроші, шмотки…

Нехай вуста відчують кожні –
життя напівсолодке

* * *
Зателефонуйте податківцям!
Я не сплатила за щастя.
Я щаслива з пустими кишенями
Пошуки повняться змістом.
Принципом гіперпосилання –
вокзали із міста до міста.
Затаритись мінімально:
усмішки – наша тара.
Плюс невід’ємна попутниця –
пошкрябана, бита гітара.
Обіймати звичний маршрут
від Криму і до Пітера.
Карта – моє Життя,
а ти в нім – велика літера.
Великого щастя тим,
хто про пафос не має гадки.
Ми платили звуком святим,
але не сплатили податки.


* * *
Я навчилась відрізняти
кримський вітер від іншомовних.
Я працюю над вивченням хвиль.
Меж немає. Немає уявних, умовних.
Кілометрів немає і миль.
Жодних вимірів. Жодних обмежень.
Жодних утисків з боку влади.
Передайте отим належне,
передайте Іванам та Владам,
передайте невдахам-романтикам,
що я вмію уже відрізняти.
Нехай п’ють своє львівське та балтику.
Нехай вчаться безмежно кохати.

*
Моїм морякам привіт
жмурюсь на стріли-проміння
Ялта у 8 біт
Ялта лишає слід
в занедбаному бутті
хвилі сьогодні не ті
Всміхатись захоплено буду
далеким-далеким тільняшкам
мандрівка – солодка застуда –
на дихання падає тяжко
переростає в хронічну
Хай хроніки безголосі
кричатимуть як навічно
завмерла на скелі боса
Махну п’ятірнею… і хустка
паде у прощальну прірву
життя – дорога відпустка
яку хтось… та й обірве
Встигнути б передати
вітром цілунки матросам
осіння простуджена Ялта
лишається гола і боса

Самогубцям

Самогубці падають у неба пащу.
Воно, весняне, білими зубами
хапає міцно і хапає якнайкраще.
Не пережовує лише лахміття душ,
яке білизною на незачинених балконах
непотребом безглуздо мерехтить.
Одеколон невипитий в флаконах.
І вічність закрутилась в одну мить.
В один ковток вливався шум сусідів.
Невдало гра. Невдало на фоно.
А небо… У навушниках воно.
Байдуже. Березневе. Ніжно-грубе.
І сонце замість золотого зуба.

* *
Демократія спрацьовувала
хіба що в трамваях.
І свобода слова аналогічно.
Ти мені зізнався в транспорті «кохаю».
Десь через зупинку додав «вічно».
Вічна пам’ять всім-всім контролерам.
В мене у кімнаті не шпалери,
а квитки,
квитки,
квитки.
Знаєш, час швидкий,
але повільніший за рух.
Десь батько і син,
а тут – святий дух
поступається місцем вагітній.
Де зійдемо?
Бажано, в квітні.

* * *

Мене переслідує запах лаку.
Я переслідую тебе, товаришу.
Мені начхать, що тобі 30 з гаком.
Я тисну на жовтень.
Я тисну на клавіші.
Цей тиск відбувається дещо пружинно.
Твій тиск підіймається від алкоголю
(до того ж від мого дотику).
А покажіть мені жовтня дружину,
закутану щільно у псевдоготику!
Химерно. То жести звичайні чи знаки?
Я стисну їх у дірявій кишені.
Хай переслідування навіжені.
Яка мені справа до всіх твоїх гаків?!