Павло
СИМОНЕНКО
 

ТРІОЛЕТ
 
Яка ж солодка ця отрута –
Дзвінкий, чарівний тріолет,
П'янкий неначе м'ята-рута.
Яка ж солодка ця отрута!

Ця форма вірша не забута,
Її ж бо знає всяк поет...
Яка ж солодка ця отрута –
Дзвінкий, чарівний тріолет!


* * *

Минає липень – середина літа,
На горизонті осені пора...
Багато на поля дощів пролито –
Минає липень – середина літа.

Ще в небесах ясна блакить розлита
І сонце благодушно позира –
Минає липень – середина літа,
На горизонті осені пора...


ТИ ЛЮБИШ РАНКИ?
 
Ти любиш ранки прохолодні, росянисті,
Коли край неба розрожевлює зоря,
А деревця – мов у брильянтовім намисті –
Ти любиш ранки прохолодні, росянисті?

Вони ж – немовбито цілунки – ніжніі, чисті,
Від них душа у світлій радості згоря!
Ти любиш ранки прохолодні, росянисті,
Коли край неба розрожевлює зоря?


* * *

Люблю я красне літо, а чому– не знаю,
З далекого дитинства я його люблю,
(В думках частенько у ту пору поринаю!)
Люблю я красне літо, а чому – не знаю.

В мені немов його мелодія лунає,
Щодня душею й серцем я її ловлю!
Люблю я красне літо, а чому – не знаю,
З далекого дитинства я його люблю...


* * *

Я безмежно щасливий, що ти в мене є,
Час немов тимчасово забувся про мене,
Мов спинив течію у майбутнє моє –
Я безмежно щасливий, що ти в мене є!

Кожен день мій осінній весняним стає,
Жовте листя в дібровах здається зелене...
Я безмежно щасливий, що ти в мене є,
Час немов тимчасово забувся про мене!


* * *

Коли я з тобою в думках говорю,
То нібито п'ю переддосвітню тишу,
Немов зустрічаю ранкову зорю,
Коли я з тобою в думках говорю.

Я жити й кохати жагою горю,
В годину таку повногрудо я дишу!
Коли я з тобою в думках говорю,
То нібито п'ю переддосвітню тишу...


ОСІННІЙ ТРІОЛЕТ
 
Я вдосталь синяви осінньої нап'юся
І літеплом жовтневим спóвна вдовольнюсь,
Усім своїм єством з природою зіллюся –
Я вдосталь синяви осінньої нап'юся!

Казкових міражів у небі надивлюся,
Промінням сонця, мов купеллю, обіллюсь,
Я вдосталь синяви осінньої нап'юся,
І літеплом жовтневим спóвна вдовольнюсь!


* * *

Середúна жовтня... Середúна осені...
Тільки почалися перші холоди...
Докучають мжички і вітри непрошені...
Середúна жовтня... Середúна осені.

В парках м’яко жевріють горобин горошини,
Щуляться роздягнені верби край води...
Середúна жовтня,.. Середúна осені...
Тільки почалися перші холоди.


ЖОВТНЕВИЙ ТРІОЛЕТ

Спливає жовтень... Меншає тепла...
Усе частіше небо хмурить брови,
Блакить небесну застеляє мла –
Спливає жовтень... Меншає тепла...

Пора туманів і дощів прийшла,
Змінили свій наряд гаї й діброви...
Спливає жовтень... Меншає тепла...
Усе частіше небо хмурить брови...

А ще ж недавно радісно цвіла
Уся природа різнокольорово!
Та вся краса та в Лету попливла,
А ще ж недавно радісно цвіла!

Тепер про неї кажуть, мов, була,
Та кінчилася вся після Покрови!
Спливає жовтень... Меншає тепла...
Усе частіше небо хмурить брови...


КІНЕЦЬ ЛИСТОПАДА
 
Листопад підходить до кінця...
Хмуре небо, мряки і тумани...
Ох, яка ж нудна погода ця!
Листопад підходить до кінця...

Почужіли сходжені місця,
Сад, і гай, і ліс – немов омани...
Листопад підходить до кінця,
Хмуре небо, мряки і тумани...


ГРУДНЕВИЙ ТРІОЛЕТ
 
Ну що за погода?! Ну що за зима?!
Уже ж і Різдво, й рік новий наближаються,
А снігу жаданого так і нема...
Ну що за погода?! Ну що за зима?!

Щоденно туманна висить бахрома,
Метелиці замість дощів лиш ввижаються,
Ну що за погода?! Ну що за зима?!
Уже ж і Різдво, й рік новий наближаються!

Природа, зіщулившись, ніби дріма,
А люди на неї за це ображаються,
Бо сонячних днів майже зовсім нема –
А люди на неї за це ображаються!

Негода усіх наче в шорах трима,
(Дощами й вітрами те все виражається!)
Ну що за погода?! Ну що за зима?!
А вже і Різдво, й рік новий наближаються.


НЕ ДОВІРЯЙ!
 
Не довіряй лестивим голосам,
Бо дуже болісна розплата буде
(Переконався в цьому і я сам) –
Не довіряй лестивим голосам!

В собі відшукуй рятівний бальзам,
Не сподівайся, що поможуть люди,
Не довіряй лестивим голосам,
Бо дуже болісна розплата буде!


* * *

Не суть важливо, скільки жив ти літ,
І чи в «хрущівці» жив, чи у хоромах,
Важливо, по собі який залишив слід –
Не суть важливо, скільки жив ти літ!

А ще важливо: рвався ти в політ
Чи тлів, як пріла злежана солома!
Не суть важливо, скільки жив ти літ,
І чи в «хрущівці» жив, чи у хоромах...

___________________
© Павло Симоненко
 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/