Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 

* * *

Біжить, біжить до фінішу це літо...
Ще прийде серпень з торбою дарунків.
Ще вся земля квітує буйним цвітом
І сонце шле їй теплі поцілунки.

А осінь вже десь ходить манівцями
І все частіше чути її подих.
В вечірнім небі бавиться з хмарками,
А днями боса в стиглих травах бродить.

І чути тихий шепіт, шелестіння,
То вітерець шумить у верболозах.
Вже награє сумний мотив осінній...
А літо все купається у росах.


* * *

А осьдечки вже й Липень на осонні,
Дрімає, ніби літній чоловік.
Тримає промінь сонця у долонях,
Засмагу ловить, гріється на рік.

Всміхається, тихенько щось муркоче
І мружить погляд ніжно-голубий...
Легенький вітерець йому шепоче
Про те, про се, про дощ і суховій.

Дрімає Липень... Може притомився,
Чи просто постарів, чи трішки впрів.
Рясних дощів уволю він напився,
Цілющих трав у полі насушив.

О, милий Липню в білім капелюсі,
В легкій свитині, з зіллячком в руках!
На тебе я ніяк не надивлюся,
Не намилуюсь небом у хмарках.

Яке ж то щастя – милуватись світом
І розмовляти з Липнем тет-а-тет!
Мій Липень скоро покидає літо,
Ладнаючи старий кабріолет.


Липневий день останній
 
Липневий день останній
У клопотах минає.
Вже завтра на світанні
Нас липень покидає.

Легенька ностальгія
За стоголосим літом...
Чи серпень нас зуміє
Теплом своїм зігріти?..

Прийде він – гарний, пишний,
В сорочці вишивáній,
Обтрусить листя з вишні,
Дасть яблуко рум'яне.

Водиці дасть калині,
У поле помандрує,
Запалить горобину,
Жоржини розмалює.

Нам залишає липень
Пахучі квіти й трáви,
Дуби зелені й липи,
І верби кучеряві.

Квітують чорнобривці –
Жовтогаряче диво
І диня на тарілці
Всміхається звабливо.

Вже сонях підіймає
Голівоньку до сонця,
А серпень зазирає
В відчинене віконце.

Постукав Серпень у віконце
 
Я чула, як сьогодні рано-вранці
Казковий Серпень стукав у віконце.
Юнак високий із ясни́м рум’янцем,
Веселий, чемний, лагідний, мов сонце.

А за плечима в нього торба синя:
Там спілі груші, морква, помідори,
Кавун смугастий, сливи, жовта диня
І яблука. Несімо до комори!

В руках яскраві айстри і жоржини,
В долонях сонях теплим сонцем сяє.
Нам обіцяє Серпень гарну днину,
Хай Україна в полі хліб збирає.

Розв’язуй торбу, Серпню синьоокий,
Твої дари́ ми будем куштувати!
Скупай нас ще раз в річечці глибокій,
Зігрій всіх літом, дай теплá нам в хату.

А ще тебе ми просимо уклінно:
Дай злагоди й достатку всій родині.
Даруй нам мир і спокій, і терпіння,
Дай щастя й долі рідній Україні!


Коротко про Серпень
 
У небі хмари, немов отари,
А сонце в небі – у тім потреба.
А вітер в полі – то Серпню воля,
А лан широкий – для нього спокій.
В гаю листочок – то холодочок,
Що на городі – усе в пригоді.
А вранці рóси помили коси,
Удень чесали і заплітали.
А сині ночі – то Серпня очі,
А ранки тихі – для нього втіха.
А вечір літній п'янить і квітне...
І сам той Серпень – вродливий легінь.


* * *

Ви не шуміть, мої вітри,
Бо ще не осінь, ще не осінь.
Земля і небо угорі
Ще літа просять, сонця просять.

Не плачте, ви, мої дощі,
Хоч скоро осінь, скоро осінь...
Прийде в багряному плащі,
З рудим промінням у волоссі.

Не йди ще, літечко, не йди!
Залишся ще, хоч осінь скоро.
Та видно скрізь її сліди
І чути спів її навколо...


* * *

Зустрів мене цей ранок прохолодою,
Дрібним дощем й легеньким свіжим вітром.
Вдихала я цей ранок з насолодою,
Вже пахне осінню, а вдень панує літо.

І квітнуть флокси якось по осінньому.
Їх пахощі такі звабливо-трепетні...
Цвітуть собі, красиво і замріяно,
Купаючись у свіжій своїй зéлені.

І пахне осінню, багряною і жовтою,
Її очима, дивовижно синіми...
Як хочеться нарешті жити в спокої
І милуватись ранками осінніми!

Вже пахне осінню...

____________________
© Наталія Кузьмічова

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/