ВАСИЛЬ СТАРУН

ДУША ЗМІЇ
 ТРИМІСЯЦЬ МІСТЕРІЙ

х
непрохідне
озеро солі з
мотто
«поле Життя»

кілька постатей
з японської абетки
заганяють вітер
у курінь з лободи

х
сніг Осені
прибрався
золотою
посмішкою:

куточками крил
провіщає
простору одужання

х
голова
втоплених подій
випорскує з рук:

порух часу ви-
раховує кілька
весен: чужі дні
народження також
не забуває
кісточка вишнева

х
глина буває
білою
жовтою
червоною:
холодною в
солом’яному
брилі

х
з мертвої натури
натирає
кільця диму
скрипаль:

вправи пере-
ходять свідомість
та останню Ріку

х
крашанки кращі
за білий світ

світунам видніше
в притулках плісняви

х
сталеве сильце
на паркані
де вільно
птахами не бути:

забитого шляху
вервечка
за дим пропада

х
в річищі речниць
врочиста барка
пристане… а
равлик не спить

х
добровільно
кайдани впадуть
за пазуху:

Добро вільне
в пошуках крил:
замести втолочений
попіл

х
сокира –
продовження
вартості слів:
вони розпалися
на клубки змій
в чорному оці
трофеїв

х
облік співу
заводить за
кліткою тінь
спалаху –

супроти каменя
з льоду казан
розламає гілля:
…а воно ще йде

х
колода витримує
пошук різця:

знаходить вогонь
лезо низин

х
трипалий музика
не показує руки
останньому в
німоті своїй

на межі: межи
трави та рибин –
толока загублених
Ликів

х
сто слів для
випасу корів:
захалявна книжка
не витримує –
і вужем до нори
приходу чужого

х
заплетені коси
перед сосною:
на синіх скельцях
уранішній поплав
ізгибів на схиб:

де бринить стрекоза –
де коса обітнула
стежку –
все кінчається день
добром

х
змостила
Пташка гніздо
серед неба:
хто не покладе
Яйце –
випадає за
Обрій

х
втрачене щастя
випасає на
городі сопілка:
вже і рілля –
вже і вода –
вже й нікуди
стати півчому –
дерева не займати

х
теперішній ліс –
тонкий як
на полотні:
ще й підведений
жовтою глиною

х
гола земля
страчених дерев
вже дим не
витримує на
руках:
в кожну шибку
западає блага
вість немовлят

х
коні падають
та піднімаються
у верхів’ях снів:
снується нитка
в загадках та
веснівках для
зрубаної сокири

х
демонічні відбитки
вугілля покажуть
вогонь – та й
сховають в коморі
без радості старо-
обрядних писань:
до океану про-
топтана стежка
по очі мілин

х
зневіра сходить
з гір однією
лижвою: в
повітрі гусне
калинове гроно
криги:

птах падав
навпростець
з чередою фіялок

х
день проминає –
твоїм – зголоднілим
лицем у люстрі:
хатнє начиння
розбивається хвилями
таємних молитов:

кажеш про себе –
а за вікном
стукає зимова
Ластівка

х
квітка розлогої
глини:
рука замішує тісто:
а піч мовчить -
живі цеглинки
і мороз виплакують
і росу висушують
крізь сито
бабиного відходу

х
отороп
перехожого:
забути цей хутір –
де іноді – живуть вовки:

у застиглих воронцях
заплутується бджола
з іншого грому


х
Лютий подає надію
та голос: « Я най-
менший за всіх
братів: не бійтеся –
холод давно не
ночує в світлиці
з торішнього листя».

і таки заспокоїв:
струмки не стають
кришталевими палицями
диригентів –
вказівними перстами
добродіїв без лиця

х
залетів метелик
з остраху –
плаский світун
не покинув стовпа:
ще підійде
Сковорода –
Слова
лічбуватиме
десь ополудні

х
крихта хліба
шарудітиме
цієї ночі на
покуті:

де подівся сон –
де подівся шлях

х
на волю
випущений сніг:

і сани і лижви
ідуть на вогонь
грубки в степу

х
радість велика
бачити Сон навпаки:

того чоловіка
спина
білою крейдою
списана –
і він ніколи
не покаже у шибці
чорне лице

х
на крихких стежках
погубив сліди
дощу: ще одна
калюжа нагадує
пальці стегозавра

х
жодного Ирію в
сутінках:

хвіртки з вічком
у степ:
кам’яні баби-скитянки
кидають сніжки
у похилий казан:

прямовисний віск:
з метеликів і
дихання – не
доторкнися співу
трави

х
весняний ранок
у жовтні:

вкорочена зоря –
шасть у тайстру:
така собі казочка
про рукавичку
тільки тобі – листе
без адреси – навіть
на смітнику
місця не було

х
втрачати свідомість
на пізній стежці
полину:

вітер забирає
знайомого качура
до вирію
не назавжди –
на віки

віко вистеляє
туман за хатою –
шемрає очерет
у порожній Ріці

х
постільга* до
примусу
підтюпцем іде:
шляхи випадають
градом – і ти
мулько ідеш
близнами рибин:

розбивається глек
знову – і знову
* пташок
х
в солоних пісках
варан
нараяв шовковий шлях:

все легко та
заздрісно: залишається
спокійний дим по
нашому єднанню

х
коса Кінбурна
заплетена
кодексом честі:

люби братів
менших за
недовіру та страх

х
ніби все потолочене
ніби все наволоч
ніби все пішло
за пруг

…сонце повернулося
голе-голісіньке

х
прости мене
Господи за
минулі діла

…і знову я
непомітний
навіть за
Словом

х
до трепету ожини
підходить звір
посланий морозом

х
високосні роки:
не їсти юшки
з грибів:

грубі томи
на норах
спочивають
зеленими латками:

очі літака
позичені в стрекози
примножують
зіркі голуби Ноя

х
сорока викраде
поскриб – вже власних –
палімпсестів:

що ж робити зі
словами навпаки?

х
Ардань
засипана
піском речей
в очах яструба
здається мілиною

х
дати власне ім’я
книжці –
стояти голим при
захисті твердині –
коли всі пішли
за пивом:

розум змішаний з
відчуттям голоду
шукає оазу в жмені
вчорашнього полину

х
борошно
менше за літо
де воно ще росло:
чорні шибки
на загаслих каганцях
поблискують
жеврінням солі

х
голишся на ніч –
заощаджуєш час:
ранок настає навально
нестримно
без лиця
х
бур’яни знищені
дерева обезголовлені
сонце вкорочене
вода почорніла

з лівої до правої
півкулі
прилинув човник

х
ріка зваб
сорочку притягує:
серед ночі –
на стерні
заночуєш –
збиратимеш до
ранку нитки:
поки Місяць

х
до грат при-
пиляна Яблуні
гілка

голос алмаза
подають квіти:
по шклу –
по воді

х
вітри з моря
розкидали сірники
полями любові:
а змії сичать
прикриті рожевими
ознаками

х
через який яр
переїхала пісня
з козаками –
там і зола:
дві вуглини
посеред снігу

х
віхоть диму
керований з байраку
де Галю прив’язали
до сосни косами –
блискучою косою
походжає над
банями церкви:
переляканий граками
брутовим колом впаде
на старику*:
годі розтягувати міхи
ковалям до зорі
*стара невикошена трава
х
клин за клином
скелети птахів
на уроках зоології
ходять:
зупинися – часе –
під стіною плачу:
з коробки випаде
павук спійманий
у ковилі

х
вершник давно охолов
за берегом пам’яті:
бетонним мечем вказує
туди – де давно ви-
блискують ракети:
готові вщент розбити
коня та шолом:
правда дощ вже про-
брався в парі з червою –
і висотаний мозок
окрім неба не бачить нікого

х
вишиваємо хрестиком –
хлопчику мій –
каже жінка не-
бачена в суворих
дощах Слобожанщини:

та малюнок для вишивання
ще не готовий

х
сторонні вітри з
мушлі приходять
до межі: не зацвітає
кров по осені –
тільки дим визбирує
очі рівнин: про-
біжить коли звір –
ворухне шати
в ошатних ночівлях:

там ніхто не чекає
на мене з любощами
тільки смужка змії
проведе по шибці
обрис року

х
іду: собою ви-
хлюпую воду

стількох дітей –
без імені – розгубив

х
солодкий мед
не згадає –
наші –
дитячі вуста

х
крапля крові
останнього диктатора
блукає по моїх
лабіринтах

не вигнати
гостя нічного –
праця Сізіфа

х
лукавого снігу
парсуна тікає
дарма:
домирає
тінь птаха
між нашими межами

х
твоя душа
ворухкий туман
струшує з літер:
близько-близько
жнива –
в корені Слова

х
за різних обставин
будь
янголом-чотирикрилом:
біле пір’я корони
пестить забутий сон

х
криця солі
кориця страху
що
тим іменем
світ упаде

добре –
ще з першого класу –
на межі Роду
почуватися самотою:
як Ти

х
до рибини
торкнувся
ножем туман:

жар подаленів
та з вогнища
піднялися
дві тіні
з двох берегів

х
кілька слів
про моє
народження
сьогодні
загубив птах
туркітливий
з міста Ур

х
група крові
у воронця* –
число ірраціональне

чистий пагорб
в короткій сукні
луків
жде – не наждеться –
тебе з води і глини –
печер і прямовисних
літ
* степовий піон


х
світ завершує біганину
навколо себе:

терра-тризна
тричі цідить
вино на поля

світ народжувати –
ніби сон
відмахнути з крила

х
брама
бита
батогами:

мати
метуть за
хмарами –
та щось
шелестить віха

х
півтора коня
впали за
пів дня:
шию обрію
згинає в’язанка
підків

х
очерет
твоєю рукою
вписаний в
Океан –
потім шелестить
самопискою –
червоніє верхів’ями
на зорю

х
уринає
рік Змії в
стрімкий
літопис:

сидить тихо-тихо
на моєму плечі
голос твій

х
з тобою – і в тобі –
виграє мушлями
Океан

як зайти воді
через очерет
до пустелі

х
сніг в
кірчику листка
росою вкрився

повен рот води
носиш з гори
на гору

х
потурначені слова
пристали до
горла пісні:

все переписано –
пересіяно в глину

х
рана
викроєна
щастям

х
спів потопу
приведе любов до
ближнього:

в добрий час на
страту –
альтруїсте

х
світ цокотить ножами –
ділять пиріг:

ні тобі колеса
ні шахів
на чорно-білих
полях

х
коромисло
міцно тримає
той районований дощ
над солом’яним
бриликом рибалки
з піску

х
клаптик сірого диму –
і немає вже
броду чужого
на шляху тупої стріли:
не пізно стрілися –
ще й сніг не
впав на коліна

х
крихкою стежкою –
шо –
раз у раз обламується
іній гострим зором
виведе письмена

ще не прочитані
про тебе хороші
Слова:
так боляче тиснуть
плечі літописа
самотні пера

х
нагайки
все ж дістаються душі

кволі промінці
блукають наосліп
тілом

х
куди ще втрапить
острів
опісля сіті рівнин

куди ще встрибне
іскра з
мокрого берега

куди ще твої вуста
поведуть
шкрябуче стило

х
бігаю по колу
за власним хвостом:
і його позичив
Пес –
і очі сумним
маякам

х
на тілі моєму
вогні
визбирує пташка

не наспіли часи –
пізній подих
росу обійма

шлях не зникне
та буде солодкою втіха
вершин

х
спокій вершин
підганяє батіжком
грибника:
так далеко ще
не заходили ноги –
в коло медуз

супроти всіх
вечорів – поки
горить каганець –
вирізьблена ікона
промовить до
голосом надії

х
короткий скік
стрекози
вимірює плин
життя:
промінці вил
в копичку складають оте
надбання:
подалі від вогнища –
поближче до свічки

х
верхів’я осені
впали додолу –
чи вранці
чи з полином

на поквапних шляхах
тихо вітер в
порожній трубі
вимугикує:
десь в дитинстві
відламок окарини
пам’ятає
радісну пісню

х
порохом пробита
китайка:
шибка – каменем:
порожня пазуха
майорить на екрані:
а село давно спить
впереміш з півнями

х
всі наважилися
на весілля:
і потоп
і сніп вогню
з тінями колосків –
і вовк
підпертий
терновою гілкою

х
маєш слухати радіо
на білому стовпі
до опівночі:
в тому сяєві
метеликів вуста
збере вчорашній мед:
всі новини
ніби кіношний сніг –
з кутка дерезового
віника:

виник – і зник на
воді вінок:

серпень чи січень?
січа чи серп?

х
хто володіє Босхом?
ніхто…

навіть Гієронім
прикритий пензлем
висотує душу човна:

ніколи не плисти –
ніколи не згоряти
на березі жіночого тіла:

Сонце не встає-
не заходить:
ніч на дзьобику оси
може і явить сон…

х
тече і нікуди
не витікає з
годинника пісок:
ніби дитина грається
веселкою одноколору

х
крихітка лялька
схована в кожушок -
це будякова квітка

защебнутий на
всі ґудзики ембріон:
це насіння дурману

калина
на рогах зоряного Буйвола

х
научає вода
шанувати безмір:

з позиченими очима
однакові дні та ночі
з ніжками кульбаб