Валентина Комина


Чекаю на весну, коли сніг тане
І капає зі стріхи на поріг.
А сонце, по-дитячому рум'яне,
Розбризкує веснянками свій сміх.

Відлунює в калюжах синє небо
І пролісками падає в траву.
Чекаю на весну, коли для тебе
Найкращу квітку в полі я зірву.

Одне єдине маю я бажання:
Після морозів довгої зими,
Відчути в березневому світанні
Життєвий подих нової весни.

 Мамині долоні
Як сонячне тепло на підвіконні,
Ласкаве та яскраве повесні,
Лягли на плечі мамині долоні,
Дитинство нагадавши враз мені.

Я поринаю серцем в щирий погляд
Стурбованих і лагідних очей.
Як і раніше, відчуваю поряд,
Казкову силу днів тих і ночей.

Народжуюся знову і зростаю,
Відновленою доторком долонь.
Хвилюючись від щастя, відчуваю
* * *
Знову я на березі крутому,
Там, де верби дивляться у воду,
І стежки ведуть усі додому,
І містком веселка біля броду.

Відшукай мене під синім небом,
Де хмаринки білі, наче птахи.
Підемо з тобою далі, степом,
Де струмок врятує нас від спраги.

Там п'янке, духмяне бродить літо.
Там барвінок стелеться і м'ята.
Там твоїм коханням я зігріта,
І щаслива, і така багата!

 Хитра записка
Пішов Петро до магазину:
Купити солі та хлібину,
Ще макаронів, кіло сала –
Усе, що жінка наказала.

Щоб не забув, дала записку,
І грошей більше, навіть лишку.
Сміявся в вуса: От дурна:
На зайві вип'ю я вина!

А, може, хватить і на пиво!
Купив усе – і в бар сміливо.
Записку дома не читав,
А перед баром все ж дістав,

Перед очима розгорнув:
Чи що купити не забув?
Читає: Хліб купив, і сала.
А що це ще вона писала?

– Якщо забув ти випить пива,
Вернись негайно! Все! Людмила.
Вернись… До бару, чи додому?
Не по собі стало старому.

Гадав і думав те і се:
І що це значить оце "Все!"?
Іще й підкреслено аж тричі!
Тримав записку далі, ближче:

Шуткує жінка, чи лякає?
Бо ж він її натуру знає!
Думки про бар наразі щезли:
Додому вперше йшов тверезий!

* * *
Ночь позади. Уже рассвет.
Кусты калины под окошком.
В их ягодах искристый свет
Зари и солнца понемножку.

Кровавым светятся огнём,
И в каждой ягоде - сердечко.
Мой деревянный старый дом
Вновь призадумался о вечном...

* * *
Туман – обман. Простая рифма.
Но ведь и вправду был обман:
Рябина гроздьями поникла
И ветер в сумраке пропал.

Упало небо на дорогу.
Весь день по облаку брожу.
Ношу, баюкаю тревогу
И путь к тебе не нахожу…

 Колыбельная для внучки
Внучке песню на ночь напевал
Старый и седой весь ветеран.
О ромашках где-то на лугу,
О песке морском на берегу.

Сам же о войне все вспоминал,
Где друзей своих он потерял.
Тихо ночь смотрела им в окно.
Ей одной понять лишь суждено:

Красный мак окрашен в кровь солдат,
Что в могилах братских там лежат…
Но ребёнку знать то ни к чему –
Не напрасно дед прошел войну.

Мирно звезды на небе лежат,
Словно ордена седых солдат…
Всю войну прошедший ветеран
Внучке песню на ночь напевал…