ЮРІЙ КИРИЧЕНКО: В РОЗП"ЯТІЙ УКРАЇНІ...

                                                                          ...Передчуваю Фелікса: він – близько...

                                                                          . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                                                          Час пасти коней на лезах шаблίв...

                                                                                                            Юрій Кириченко

                             ЮРІЙ КИРИЧЕНКО: В РОЗПʼЯТІЙ УКРАЇНІ...

 

    „...Це (вбивство) – самий останній засіб ... і визнання власної слабкості",  – зазначив Вільям Харві, керівник служби іноземної розвідки при Аллені Даллесі. 

    Україна, ХХI століття. Лідерів знаходять і – знищують...

 

                               …Дні безчестя тривають, тривають, тривають:

                               В Україні вбивають, вбивають, вбивають…

                               …І ніде не сховатись од пошесті – 

                               Доки кілери в почесті…

      (Ю.Кириченко. З книги „ЧУЖІ СОЛДАТИ", Київ, Книжкова палата України, 2007р.) 

 

    Іван Курас, народний депутат України, академік НАН України – автор урядової телеграми Кириченку Юрію Івановичу, талановитому поетові, просвітнику, авторові десятків книг і поетичних збірок, які широко знані в Україні... (15.01.2004р.), надрукованої в книзі Юрія Кириченка „Плацдарм розкорчованої свідомості" (2004)

                                                      УБИВСТВО
                                                   ІВАНА КУРАСА

 

                                         …Потворою ніч здригнулася

                                         І канула в небуття…

                                         Убили Івана Кураса – 

                                         За те, що любив життя…

                                         Сіяли парки й вокзали, 

                                         Сміялось Місто-стаґнат…

                                         …На хазі хитрі хазари

                                         Молились за каганат…

      (Ю.Кириченко. З книги „ЧУЖІ СОЛДАТИ", Київ, Книжкова палата України, 2007р.) 

 

    Олександр Бобильов, народний депутат України, начальник ГУМВС України в Дніпропетровській області, генерал-лейтенант міліції, майстер спорту з шосейно-кільцевих мотоциклетних перегонів, чемпіон України (2008) – ліричний герой книг Юрія Кириченка „Мотокрос по сталактитовій стіні" (2009), „На уроках у срібного сяйва" (2009), „Звіряння у найпотаємнішому" (2009).

 

                                               Рутиною не візьмеш нас на кутні:

                                               І в самозреченні ми – самобутні…

                                              Що в нас від самобутності? Чар духу,

                                              Який засліпить навіть Вольта дугу…

                                              В рекламну фішку нас не пофарбуєш,

                                              За тридцять срібняків не завербуєш…

                                              Ох, це мені, даруйте, вербування,

                                              Скоромного в час посту невживання…

                                              А якщо схильний до такого вживу,

                                              Хто ґарантує буть опісля живу?

                                 (Ю.К. „Монолог мотогонщика, який не зійшов з траси")

 

    Юрій Каплан, голова Всеукраїнської творчої спілки „Конгрес літераторів України", поет – після виключення Юрія Кириченка з Національної спілки письменників України запропонував членство в КЛУ.

                                               …Він був не те, щоб Пророком,

                                               Але – звитяжним Поетом…

                                               Йшов у зорю не кроком – 

                                               Ніби розщеплений атом…

                                               . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                               Він був не те, щоб Пророком,

                                               З слів цих смутивсь, сміявся…

                                               Сяйвом проливсь над змроком – 

                                               Не побоявся!!!

                                               (Ю.К. „Юрій Каплан", 15.07.2012р.)

 

    Смерть Івана Кураса, Олександра Бобильова, Юрія Каплана – природня чи є ланцюжком замовних вбивств особистостей, які серцем і словом дотикалися до неабиякого Таланту і Совісті поета Юрія Кириченка? 

    Сучасний світ без урахування роботи спецслужб не у власній державіуявити не можна. Тому й послуговуємось словником англійського письменника Дональда Мак-Корміка: „Лексика спецслужб. Кір – вбивство, виконане так уміло, вправно, що смерть, здається, настала або від природніх, натуральних причин, або від нещасного випадку". Чи саме не про такий „кір" писав Юрій Кириченко, звіряючись читачеві у найпотаємнішому, у книзі „Звіряння у найпотаємнішому" в 2009 році?

                                               …Забугор сказав: ,,Thankyou*,

                                               Але я з будь-ким не п’ю…

                                               І хоча не проти кіру,

                                               Та смакую лиш ,,Текілу"…

 ______                                                           ______

                                        *Дякую (англ.)

                                             (Ю.К. „Диптих про атавізм")

 

    „Не секрет, що основним поповненням оперативного і слідчого апарату КДБ впродовж багатьох десятиліть були керівні кадри комсомолу. Ця традиція особливо укорінилася  в практиці після призначення головою КДБ в минулому першого секретаря ЦК ВЛКСМ Володимира Семичастного". (Елеонора Яковлева, журналіст). Продовження цієї теми знаходимо у віршах Юрія Кириченка сьогодні в Україні:

                                            …Хто ходив у це кіно,

                                            Впав у бездну семичасно…

                                            …Я – поет і я читач,

                                            СБУ – не поважаю…

                                 (Ю.К. „Балада про дотик до безликості", 22.07.2015р.)

 

    Чому український національносвідомий поет Юрій Кириченко СБУ – не поважає? Чи не тому, що СБУ – правонаступник КДБ, розбудовує державу на багнетах, а не Вітчизну на серцях? „...Доба кривавить обидві щоки...", – пише Юрій Кириченко.

    В добу кривих дзеркал і запорошених істин, поет бʼє на сполох:                                                         

                                     …Передчуваю Фелікса: він – близько,

                                     В суспільстві слів забльовано і слизько…

                                     Лише на мить застряв пароль в горлянці

                                     В нікчемин при мавзері і в шкірянці…

                                     …Ідуть … ідуть … новітній шабаш втнути,

                                     На святі крові – годі й продихнути…

                        (Ю.Кириченко. Книга поезій „Звіряння у найпотаємнішому", 2009р.)

 

    Відкриваючи зранене серце і звулканену свідомість, Юрій Кириченко сподівається на зустріч з сестрами по Духу, братами по боротьбі зі злом та іншими негараздами, які присмучують Слово, але:

                                             А тумани що? Їм діла мало,

                                             Що хребта селянству вже зламало

                                             Нове покоління хижаків,

                                             Схоже на знетямлених вовків...

                                  (Ю.К. „...Ці тумани – голі, як мерці...", 27.11.2015р.)

    І далі:

                                             ...Чекісти вкрали у людей надію:

                                             У когось – хліб, а в мене – тиражі...

                                             Коб мав наган, стріляв би в лоб злодίю,

                                             Тому, хто наверта нас в царство лжі...

                                        (Ю.К. „...Чекісти вкрали у людей надію...", 02.12.2015р.)

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . .

                                           ...Ви збороли гідру, демократи?

                                           А які в вас ціни на житло?

                                           На права і правду вам начхати,

                                           Гроші – ваше вічне толокно...

                                           Ви свої наповнили кишені?

                                           А тепер що маєте сказать?

                                           . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                           ...А з екранів пси медоточиві

                                           Ллють багно, настояне на лжі...

                                   (Ю.К. „...Ви збороли гідру, демократи?..", 26.11.2015р.)

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                          У цих вітрах, у цих осатанілих,

                                          Де Україну розпʼяли жалі...

                                          . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                          ...В яругах копошаться поторочі:

                                         Навспак ладнають повернуть Дніпро?..

                            (Ю.К. „...У цих вітрах щось хиже і зловісне...", 02.12.2015р.)

 

    „…Доки ви будете економити на Апостолах Слова, на Світочах Таланту, до тих пір Князі пітьми і Кардинали зла крізь вушко голки будуть вашу паству (електорат, народ?!) у свій чужинський монастир зманювати…", – писав Юрій Кириченко, як стратег і філософ новітніх часів.

    „В державі правлять пастори олжі ... Навспак ладнають повернуть Дніпро?.." (Ю.К.), коли „Земля – одвічна твердиня роду і берегиня, В китайці щирій і колосковій всім нам богиня..." (Ю.К.)., а хрещення Київської Руси-України Святим Рівноапостольним князем Володимиром Великим відбулося 1028 років тому.

     Із Православного молитовника: „Іудейство минулося, і Закон (суспільні та релігійні норми, викладені у книгах Старого Заповіту) відійшов, жертви стали неприйнятними, кіот, скрижалі й жертовник були залишені й відняті. По всій же землі роса, по всій же землі віра поширилася, дощ благодатний оросив і купіль відродження синів своїх у нетління одягла. ... Благодать, благо – усе, що несе щастя, протилежність злу, а також протилежне Закону... ...Це послана Богом рятівна сила, допомога, любов, добродіяння, милість, достаток, дар, подарунок ... все, що дає Бог людям від його благості, а не за їхніми заслугами".

                                               Росою, яка активує траву,

                                               . . . . . . . . . . . . . . . . .Живу...

                                                                  Юрій Кириченко

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .           

                                               У поезії – усе, як в Божім Храмі:

                                               І молитви, і свіча, і – благодать...

                                                                             Юрій Кириченко

 

    „...Нащо нам цвіт без роси? (04.12.2015р.)", – запитує поет Юрій Кириченко, – тобто без Істини, Правди, Волі.

                                              На маршрутці у штурмана – Воля,

                                              Котру траʼ освятить…

                                              Чим освятимо Волю, брати?

                                              Не збавляє літак висоти…

                                              Шаленіють на кресах шаленці

                                              Від кривавої мсти…

                                                                (Ю.К. „Іду на вогні")

                        

    Злочинне вбивство Поета Юрія Кириченка для розпʼятої України – КАТАСТРОФА, бо ДУХОВНИЙ ЩИТ, який Він тримав над всіма посередництвом ПОЕЗІЇ (СЛОВА) і був тією рятівною силою, допомогою, добродіянням, любовʼю і милістю Божою. Це, коли Поет Посол Бога насправді...  

    Повертаюсь до Святого Письма, до стежки гріха царя Давида: зло виявляється через наслідки, через невинну жертву, яка їх зазнає:

                                                      Спасибі орді й охранці,

                                                      І вірній їй аґентурі...

                                                      . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

                                                      . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                                      За миску гнилої зупи

                                                      Совість зламать не вдасться...

                                                 (Ю.К. „Балада про цілунок смерті", 09.08.2013р.)

 

    І це залишається таємничою необхідністю, щоб зло можна було розпізнати і засудити, щоб зло визнали тим, чим воно є насправді: недоречністю, шаленством, нещастям, смертю.

    У вірші „З теплого голосу" (27.10.2015р.) зряче перо поета Юрія Кириченка закарбовує:

                                          Ордонька лихочворить?

                                          Ордонька, кажете? Ні! Орда! – 

                                          Хижа і ненаситна…

                                          …За що катує нас ця біда,

                                          Розпачам ста підзвітна?..

                                          …Ти не бажаєш, знов, говорить?

                                          Я – такóж не бажаю…

                                          …Що це на белебні скрух горить?

                                          Душу не мну – терзаю

                                         …Коні копитами б’ють в ґраніт,

                                         Коні – в піски вглибають…

                                         …Не поспішай притлумити ґніт:

                                         Голови в скрух рубають?..

 

    Входячи в стилістику крижаної реальності, поет творить на лезі прозрілої свідомості:

                                          …Не лише хліба просимо у Бога,

                                          А й мужності здолати ворогів…

                                          Земля батьків для нас свята небога,

                                          Йдемо, щоб вивільнить її з снігів…

                                          Не лише хліба просимо у Долі,

                                          А й пороху для вірних гармашів,

                                          Що стали в бій, аби здобути Волі,

                                          Прикрити серцем з лав товаришів…

                                          Не лише хліба просимо у Бога,

                                          А й Правди, за якою – чистота…

                                          Шаблями час орати перелога:

                                          Вітчизна нам – що матінка свята…

                                                  ( Ю.К.   „Стяги вірності" 01.11.2015р.)

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .                                 

                                            ...Час учитись прозрівать та бути,

                                            А інакше, хто ми, в суті, є?..

                                            Ми – не брути, душе, ні, не брути,

                                            Світ, я певен, все це визнає... 

                                            Час учитись піднімать знамена

                                            Понад зорі, понад німоту...

                                            За Вкраїну – і Трипілля, й Мена,

                                            Я їх чую в ніч оцю святу...

                                            Час червоні скинути ікони,

                                           І на покуть зводити живі...

                                            . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                             ...Сходять дні на пси твої, вельможе,

                                            Певен: вирвемо жало в змії!..

                                (Ю.К. „...Час учитись прозрівать та бути...", 26.11.2015р.)



                                    Галина Шевченко, 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.