Костенко Геннадій (Юрій Ош)
м. Суми

ДУРОкратія,
або Що сказав би Сократ?..

Як відомо, зразком справжньої демократії вважається та, що існувала в стародавній Греції. Це – аксіома. Та чи й справді в цій аксіомі все так просто і ясно? От, скажімо, був у тій Греції філософ Сократ – такий собі мудрець, до речі, неписьменний, який ходив і розмовляв з людьми на різні мудрі теми з життя. І що з ним за це зробили у країні зразкової демократії? Посадили у в’язницю. Він нікого не зарізав, не отруїв, не був шахраєм чи ще якимсь злодієм, не закликав до повалення існуючого державного ладу, а просто ходив і філософствував. Але це комусь на владному олімпі не сподобалось, саме тому його й запроторили до в’язниці, а потім присудили до страти. Та за умов демократії доручили це зробити… йому самому, тобто щоб він сам себе вбив. Отже дали бідоласі келих вина з отрутою, і… було здійснене вбивство у демократичний спосіб. Отака була справжня демократія. Так би мовити, демократія у білих рукавичках.
Отож, коли кажуть, що десь панувала чи панує демократія, для мене це нічого не означає, тому що Бог його знає, що там насправді панувало чи панує. От, наприклад, колись нам торочили, починаючи зі школи, що в царській Росії справляла бал тиранія, а в Радянському Союзі нас ощасливлювала найвища форма демократії – соціалістична. Але за царизму, скажімо, Леніну, політичному злодію за тих часів, який закликав до повалення державного ладу, не тільки дозволили жити в досить пристойних умовах у заможного селянина, а ще й раз на місяць видавали… пляшку горілки. Чуєте, державному злодію давали горілку! Таке у нас було за царської тиранії. А за соціалістичної демократії? У 30-тих роках – масові висилки до Сибіру «класових ворогів», примусова колективізація, голодомори, репресії і т. ін. У 70-80-ті роки – постійна нестача від сірників, мила чи шкарпеток до м’яса та Бог його зна ще чогось необхідного для життя, і таємна й відкрита боротьба з інакомисленням. Але, можливо, такий демократичний дисонанс спостерігався лише у нас, а на Заході, у цивілізованих країнах, було інакше? Де в чому, звичайно, інакше. Проте й там чого тільки не було: і масове випробування на військових дії атомної зброї (між іншим, як і в нас), і расова дискримінація, і вбивство відомих політичних, громадських діячів та урядовців (аж до президентів держави включно) і т. д. І все це – під парасолькою високої демократії.
А як з цією справою, щодо демократії, сьогодні? На Заході, на мій погляд, нічого особливо не змінилось: демократія там нібито є, але для одних вона така, а для декого – інша. Та нас, громадян України, безумовно, більше цікавить стан справ з цього питання не на Заході, а в нашій власній державі, де, як нам кажуть і пишуть, за часів Незалежності квітне така демократія, яка стародавнім грекам і не снилась. Та чи так воно насправді? Якщо так, то чому ж у нас безкарно вбивають журналістів, обкрадали й обкрадають простих людей і всю державу взагалі, розкошує корупція на найвищому державному рівні, зневажається Конституція і т. д., і т. д.?
Але, можливо, це так бачиться, як дивитися ніби з висоти дніпровських круч на нашу начебто вільну країну або на київській площі Незалежності, задравши голову, зиркати на дівчину-українку на височенному стовпі – символ неньки України? А коли глянути трохи ближче, тобто що діється у нас на місцевому рівні, то, може, у нас тут з демократією усе гаразд? Якби ж то так… От, скажімо, дивлюсь зараз у вікно зі своєї квартири й бачу, що в нашому дворі знову збираються розривати теплотрасу. Вже стільки років поспіль риють і риють, іноді двічі на рік, все латають та міняють труби. По декілька метрів. Чому б не замінити одразу метрів 30, і було б у нашому дворі багато років тихо й спокійно? Так ні – це комусь невигідно, тому й діє він, як йому заманеться, бо у нас демократія – як хочу, так і «ворочу».
Та як дивитися довгенько зі свого вікна, то багато чого цікавого можна побачити. Он, наприклад, жінка біля під’їзду годує бродячих кішок та котиків. Воно начебто й непогана справа, та якось виходить, що до тварини у нас іноді ставляться краще, ніж до людини. За жорстоке ставлення до тварини можуть навіть покарати. А за таке ж ставлення до людини? Часто-густо за це ніякої кари ніхто не зазнає. Тому й виходить, що у нас тварина іноді має більше прав, ніж проста людина. Можливо, саме через це у нас і між людьми іноді спостерігається недоброзичливе, зневажливе ставлення одне до одного і до тих, хто хоче для них щось добре зробити. Одразу дехто недовірливо нашорошується, а то й прізвисько образливе причепить – аферист чи аферистка, скажімо, або ще щось на такий же кшталт. Приміром, можуть сьогодні в Німеччині федерального канцлера назвати канцлеркою? Навряд чи. А у нас прем’єра ще й не так називають – і ніхто нічичирк. Бо у нас же демократія у всьому, в т. ч. і в слові. А спробуй проста людина обізви когось із грошовитих та крутих – враз голову відкрутять…
Одне слово, з демократією у нас – темна справа. А звідси – й все інше, тобто всі грані життя громадян. Люди вже зневірились як в існуванні дійсної демократії, так і в тому, що у нас можуть з’явитися державні діячі, котрі хочуть і здатні влаштувати в нашій країні справжню демократію. Тому, наприклад, при чергових виборах до державних органів наші люди, мов очманілі, не в змозі як слід розібратись іноді в простенькій ситуації і діють за принципом «голосуй, не голосуй – все одно отримаєш… дурницю». З цього приводу сьогодні так і кортить сказати в риму:
Укотре світ народ мій здивував,
себе самого перемігши, –
немов розумний люд дуріти став
від політичної лемішки…
Отже, щоб сказав отой Сократ, коли б опинився сьогодні в нашій незалежній Україні? Певно, одразу ж, не чекаючи, поки його запроторять до в’язниці, попросив би… келих з отрутою. Бо коли Сократ не зміг ужитися з грецькою демократією, то з нашою ДУРОкратією – і поготів.