ЯКИЙ НАРОД…
Костенко Геннадій (Юрій Ош)
м. Суми

 Який народ – така й влада?

Кожний народ заслуговує на свою владу, тобто який народ – така й влада. Цей постулат нині став у нас поширеним і навіть модним. Бо він, здається, всіх задовольняє – і владу, і народ. Владу – тим, що вона, мовляв, є така, якою народ її обрав, а народ – тим, що нічого не вдієш з тією владою, раз він її сам обрав. Іншими словами – що зробиш, коли ми вже такі є. Але чи так воно насправді? Якби це стосувалося якогось іншого народу, а не мого, українського, я б і то засумнівався в справедливості такого постулату. Та це новомодне у нас твердження якраз стосується саме мого народу, тому я цей постулат категорично відкидаю. Чому? Спробую навести докази свого заперечення не в емоційному руслі, а з точки зору здорового глузду.
По-перше, цей вислів сказав якийсь мудрій. Але ж будь-яка людина, навіть дуже мудра, може помилятися, бо це властиво людині. Не помиляється лише Бог. По-друге, і людину, і всі народи створив Всевишній. Тому, за логікою цього постулату, виходить, одні народи Він створив достойними гарної влади, а інші – нікчемної. Тобто, за Його задумом, одні народи розумні, а інші – дурні. Але ж для чого це Йому було робити? Ні, прирікати той чи інший народ на вічне тавро «нікчема» – такого просто бути не може, тому що Бог і підлість – поняття несумісні. Таке міг зробити лише диявол, але і людина, і тим більше народи – творіння не диявольське, а Боже.
Якщо так, то звернемось до Божої книги – Біблії. Яким був ізраїльський народ, що змальовується там? Протягом тисячоліть його існування всякого було в житті того народу. Та в цілому ніяк не скажеш, що це був якийсь особливо могутній, наймудріший, на відміну від інших, народ нашої планети. Але владу він мав в основному мудру, цілеспрямовану, яка, незважаючи на будь-які негаразди, що зустрічалися на тисячолітніх шляхах її народу, вела той народ до високої мети – створення власної держави. Ця мета передавалась, мов естафета, від однієї гілки влади цього народу до іншої. І врешті-решт ця мета була досягнута: ізраїльський народ має нині свою державу, причому досить міцну. І це – на історичному тлі, на якому деякі народи або зовсім зникли з міжнародної арени, або й досі борсаються у безпорадному намаганні створити власну державу, бо, очевидно, не мають справжнього керівництва, тобто влади. Все це свідчить про значення влади в житті будь-якого народу. Та й взагалі, на мою думку, народ – це борошно, з якого можна замісити яке завгодно тісто і відповідно спекти або смакоту, або щось сміховинне. Можливо, хтось не погоджується з цією думкою? А згадайте який народ Мойсей вивів з Єгипту і який привів на землю обітовану. Формально нібито той самий народ, але якщо брати до уваги його якісні характеристики, то це був вже фактично новий народ. На початку свого шляху цей народ і народом важко було назвати, бо це було жалюгідне скопище людей, які були ладні де завгодно притулитися, аби мати змогу якось жити. Вони й у Єгипті б залишились і мовчки терпіли долю другорядного населення в тій країні. І саме їхні жреці на чолі з Мойсеєм сколихнули їх, а, можливо, в чомусь і спровокували, як тепер іноді пишуть деякі мислителі, щоб запалити в них іскру Божу, тобто високе бажання створити свою державу саме в краю обітованому і, таким чином, утвердитись на землі серед інших народів. От що значить влада в житті народу.
А тепер згадаймо такий народ, як німці. Думається, навряд чи в кого з’явиться заперечення стосовно того, що це народ монолітний, міцний духом, тобто такий, якого, як мовиться, на макуху не візьмеш. Але, як виявилось, можна взяти на макуху й такий народ. Доказом цього є події в тридцятих роках минулого століття, коли до влади в Німеччині прийшла фашистська кліка на чолі з австрійським напівкровком. Такий мудрий народ і дозволив втягнути себе у таку світову бойню. І все – завдяки владі. А росіяни? Ще кращий приклад! Створили величезну, досить міцну державу. Імперію! І майже історично в одну мить у них на чолі опинилися бозна-які пройдисвіти, що десятиліття крутили-вертіли цим народом, як їм заманеться, розповсюджуючи кривавий дух по всій планеті. Ось вам значення влади в долі народу. Навіть народу не слабкодухого. На доказ цього в історичному плані прикладів можна навести ще чимало.
Тепер звернемось конкретно до народу мого, українського. Часто-густо останнім часом тільки й чуєш, що, мовляв, слабкі ми духом, бо маємо таку ментальність і т. ін. Та чи так воно насправді? І хто таку думку розповсюджує? Розповсюджує, безперечно, той, кому це вигідно, щоб і справді наш народ був слабкодухий і нікчемний. Таку думку вигідно розповсюджувати нашій нинішній владі, бо саме вона зацікавлена в тому, щоб народ, яким вона керує, був таким, яким вона його змальовує. Тому що саме таким народом їй легко керувати. Безвольне стадо можна завести навіть у прірву. Це ж відома річ! Та чи й дійсно мій народ – безвольне стадо? Що про це мовить її величність Історія?
Яким цей народ був тисячоліття тому, коли він мав назви сколоти, скіфи, анти, торкатися не хочу, бо про ті дуже давні часи маємо обмаль історичних джерел. Тож торкнемось часів вже ближчих до нас, скажімо, з періоду Київської Русі. В тій державі коли при владі були достойні мужі, то й лад там був, і народ руський сусіди поважали. А як у Київській Русі правили ті, що думали лише про себе, а не про свою країну, то й держава та врешті-решт занепала, а згодом і зовсім перестала існувати, і народом руським почали сусіди всіляко попихати. Тож, як бачимо, за тих часів річ була не в моєму народі, а в його керманичах.
І ще один цікавий момент. Протягом всієї історії у нас влада про свій народ була, м’яко кажучи, невисокої думки, але коли їй «припікало», тобто щось загрожувало, вона завжди зверталася до цього народу. Бо більше ні до кого було звертатися. Богдан, наприклад, спробував, було, здобути козакам волю, та невдовзі зрозумів, що зробити це самотужки одним козакам не під силу, тож звернувся до свого народу, мав неабиякі успіхи, та не зумів належним чином скористатися довірою свого народу… В часи УНР народ мій спочатку був налаштований на рішучу боротьбу за свою свободу. Але його вожді прогаяли слушну годину і звернулися до свого народу, коли вже на той час неможливо було здійснити віковічну мрію українців. Тож вожді ті були недостойні власного народу, тобто слабкодухість була не в цьому народі, а в тих вождях.
Сьогодні наша влада по всьому свій народ вважає за бидло, тобто за стадо таких собі недоумків, яким можна чіпляти на вуха будь-яку локшину. І даремно! Представникам цієї влади треба б мати своєю настільною книгою Шевченківський «Кобзар» і частенько читати-перечитувати в ньому поему «Гайдамаки». Можливо, тоді й зміниться у них думка щодо слабкодухості свого народу.
Отже, влада – це одне, а народ – дещо інше. В житті народів буває по-всякому. Як і в житті мого народу. Були в нього й славні вожді, і нікчемні вождики, які свою державну недоумкуватість намагалися (і намагаються!) зіпхнути на свій народ. Та ті вождики приходять і… зникають, а щодо народу, то за будь-якої влади, незважаючи на те неймовірне пекло, що наша нація пережила за роки московського царизму та більшовизму, як казав поет:
Народ мій є,
народ мій завжди буде…
Тож геть з нашого життя гасло «Який народ – така й влада», а на заміну йому візьмемо гасло «Нашому народу – гідну владу!»