Думки про війну

Чи вже скінчилась та війна?
Ота війна, що в сорок п’ятім?
Чи битва досі не мина,
І ворог наступа на п’яти.

Мені?!... Хоч я й не воював,
І майже пороху не нюхав,
І жах війни не відчував,
І кулі посвисту не слухав.

А все ж думки прості приходять,
Чи зможу я, коли потреба,
Здійснити при лихій нагоді
Свій власний крок під хмарним небом?

Чи зміг би встати я в атаку 
Разом з шеренгою бійців,
І - попри страх і переляки - 
Під танк з гранатою в руці?

Стискаючи приклад до болю,
Чи вистою на полі брані?
Думки прості – за мирну долю
Уклін низький вам, ветерани!
             ***

                 Мысли о войне

Уже закончилась война?
Вон та война, что в сорок пятом?
А может, бой вокруг меня
И наступает враг на пятки.

И мне?!... Хоть я не воевал,
И даже пороха не нюхал,
И страх войны не ощущал,
И свиста пуль не знает ухо.

А всё же мысли гложут ночь,
Когда наступит злая небыль,
Себя смогу ли превозмочь
И сделать шаг под хмурым небом?

Смогу ль в атаку налегке,
В одной шереге с близким другом,
Под танк с гранатою в руке
Назло и страху, и испугу?

Смогу ли с болью снова в бой
И устоять на поле брани?
Простые мысли - за покой
Земной поклон вам, ветераны!
                ***

          Свято Івана Купала у Миргороді

Шосте липня. Теплий вечір.
Не казав би, як не бачив.
Чудернацькі таки речі
Тут трапляються, одначе.

В ніч купальську на курортах
Відбуваються дива.
Всюди лізуть „слуги чорта”.
Отаке у нас бува.

Лізе „нечисть” із Хорола,
Із усіх його боків.
І Водяник, і русалки.
Це ж традиція років.

Зеленіє хвіст русалки
В очереті під водою,
Зеленіє сам Водяник,
Весь сердитий, з бородою. 

Він примушує  „русалку”
Танцювати босоніж.
Миргородці вірять змалку
В ці казки, хоч ти їх ріж.

Квіти папороті зараз
Вже не дуже і шукають.
Так...  горілочка і пиво,
Де-не-де пісень співають.

А дівчата у таночку
В’яжуть стрічки в марину,
І плетуть собі віночки,
Ніби в сиву старину.

Через вогнище стрибають
Миргородські парубки.
Вранці ж з пляжу повбирають
Ряску, тину та пляшки...
           ***

            Праздник Ивана Купала в Миргороде

День шестой июля. Вечер.
Видел сам, молчать не буду.
Удивительные вещи
Проявляются повсюду.

В ночь Купалы на курортах -
Чудеса в округе стаей.
Всюду лезут «слуги чёрта».
Вот, что здесь у нас бывает.

В полночь «нечисть» из Хорола:
Вылезает с грозной миной
Лик недобрый Водяного
По традиции старинной.

Зеленеет хвост русалки
В камышах и под водою.
Водяного ей не жалко, 
Зря трясёт он бородою.

Заставляет он русалку
Босиком пуститься в пляску.
Миргородцы верят свято
С малолетства в эти сказки.

Папоротник - цвет болотный,
Нынче мало интересен,
Пиво с водочкой – охотней…
Да побольше громких песен.

А девчата днём в тенёчке
Ленты вяжут на деревья
И плетут себе веночки
По старинному поверью.

Через пламя в ночь веселья
Миргородские ребята.
Утром с пляжа за похмельем.
Что поделать, память свята.
             ***

Сільській вчительці

Я б назвав її просто Вчителька

Без усяких там зайвих прикрас.

Научи мене! Научи мене

Відчувати важливе щораз.

Поведи споришевой стежиною

До хатини у ріднім селі,

І домівку простими, тужливими

Оспівай візерунками слів.

У тім Домі, як завжди гостинному - 

Ніби сам я отам народивсь,

І напився в подвір’ї  родинному

Із криниці джерельной води.

Там весілля бували і поминки,

І хрестини у різні роки,

І туди повертаєшся подумки,

Щоб писать сповідальні рядки.

***

Сельской учительнице

Я бы звал её просто: Учительница

Без излишеств любых и прикрас.

Научи меня! Научи меня

Видеть важное всякий раз.

Поведи по заросшей тропинке

В хату старую с краю села,

Расскажи мне о ней по-старинке,

Уложив кружевами слова.

Этот дом, как обычно, приветлив,

Словно сам в нём родился вчера,

У колодца напился намедни

Родниковой водой из ведра.

Были свадьбы там, были поминки,

И крестины случались порой.

Возвращаются мысли в глубинку

Исповедной моею строкой.

***