У СВІТАНКІВ ОЧІ ПРОМЕНИСТІ

Ліна

Костенко

* * *

Осінній день ще яблука глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь…
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.

* * *

Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра – звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,
він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
і цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам, і вже не відсахнеться.

* * *

Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага,
коли й кінь був убитий, і він уже ледве брів.
Обступи мене, ліс! Хай зупиниться вся ця ватага,
хай удариться люттю об спокій твоїх стовбурів.

Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.

Хай погоня підожде, усі ці жорстокі і тлусті.
Я нікуди не дінусь. Я долю свою прийму.
А коли я, беззбройна, їм потім вийду назустріч,
то вони позадкують, самі не знають чому.

_______________
© Ліна Костенко

* * *

Осенний день плоды покуда нянчит,
листочек-два колышет на ветвях.
И тихий шорох ночью так обманчив,
что окна леденит извечный страх.
Тень пробегает, будоража сонь…
Ещё глаза лучисты у рассветов.
То белый конь,
то белый-белый конь
в сухой листве напрасно ищет лето.

* * *

Не стоит класть мне руку на плечо.
Сей жест уместен разве только в танце.
Доверие – опасливый дичок.
Ему милее изморозь дистанций.

Он любит время – все его витки.
Он зверь чудной, он любит даже муку.
И даже – расстоянье и разлуку,
но не выносит на плече руки.

В садах ночных, в сонатах соловьёв,
он слышит шаг преступный браконьера.
Ловушки ждет от взгляда, жеста, слов,
и весь спектакль ему уж не премьера.

Души печаль, чащоба, колдовство!
Желанный зверь, я без тебя в изъяне…
Вот только звать не надобно его –
он сам придёт, и больше не отпрянет.

* * *

Обступи меня, лес, как в легенда о князе Хетаге.
Лишь твоё милосердие беглых влюбленных спасло.
Обступи меня, лес! Пусть задержится злая ватага,
Пусть ударится гневом о тяжесть спокойных стволов.

Я побуду с тобою. Я тихо с тобою побуду.
Ты ко мне наклонись, одари меня горсткой кислиц.
Погляжу я на солнце. Поклонюсь знакомому дубу.
Расспрошу, как дела, у зверей, и сосен, и птиц.

Пусть погоня уймется. За всё, что свершила, отвечу.
Никуда я не денусь. И долю свою приму.
А когда, безоружна, гонителям выйду навстречу,
то попятится свора, не зная сама почему.

Переводы