І в вічності не є чекання вічним…

Михайло

ЛЄЦКІН

* * *

Це рік? Чи вік? Чи різних циклів стик?
Чи фініш, за яким можливі старти?
Самотній постарілий чоловік
Вдивляється у себе без азарту.

Чи я за рік хоча б до ц ь о г о звик?
Й чи взагалі звикать до ц ь о г о варто?
Самотній постарілий чоловік
Вслухається у себе без азарту.

Нас можна зупиняти хоч коли.
Та час не зупиняється ніколи.
Так хочеться, щоб повсякчас були
Оживлені блакитні видноколи…

Два виміри: небесний та земний.
Ти, люба, там. Тут тимчасово я̀ ще.
Роби, що хочеш: смійся, плач чи вий –
Так повелів Вселенський Розводящий.

Земних істот не зменшаться ряди –
Замінять пересічне пересічним.
Ти ждеш мене? І правильно, пожди:
І в вічності не є чекання вічним…

_________________
© Михайло Лєцкін

* * *

То разных циклов стык? То год иль век?
Или рубеж, предшествующий старту?
Обычный постаревший человек
В себя глядит без прежнего азарта.

Неужто за год, как за целый век,
Я свыкся с одинокими ночами?
Обычный постаревший человек
Себя лишь слышит гулкими часами.

Остановить нас может каждый миг,
Ничто не в силах бег минут умерить.
Но хочется, чтоб уместился в стих
Весь горизонт, а не одни потери.

Мы в двух мирах: небесном и земном.
Любимая, ты там. Я тут пока что.
И хоть кричи, хоть бейся в землю лбом –
Уж так сдана Всевышним наша карта.

Извечных истин вечные ряды
Обыденности множат бесконечно.
Ты ждёшь меня? Всё правильно, дождись:
Ведь ожидание и в вечности не вечно…