Где бродит печально осень…

Марына

ШАДУЯ

* * *

Яшчэ на адным падворку
Няма да дзвярэй сцяжынкі
Не чутна даўно гаворкі,
І моўчкі плывуць хвілінкі
Над некалі шумным садам,
Дзе сумна блукае восень,
Пад арыі, што цыкады,
Выводзяць. А мне здалося
Што тчэ нешта гаспадыня
Палясквае вераценца...
Ды вокны ў павуціне
Разгублена свеціць сонца.
Разбавілі пустазелле
Вяргіні і жоўты сумнік,
Губляюць сваё адзенне
Бярозкі. Я позірк сумны
Адвожу. Праходжу міма.
А яблыкаў спелых водар
Ляціць наўздагон імкліва
Не ў сілах стрымаць нязгоду.

________________
© Марына Шадуя

* * *

Ещё на одном подворье
К дверям заросла тропинка,
С молчаньем лишь ветер спорит,
Роняют дожди слезинки
Над шумным когда-то садом,
Где бродит печально осень,
Под арии, что цикады
Выводят… Тоскою б оземь
Ударить! Услышать снова б
Хозяйкино веретёнце…
Увидеть бы, как в резное
Окошко лучится солнце…
Но гаснут в пожухлых травах
Костры георгин увядших,
Слетает с берез кудрявых
Листва. Вряд ли взгляд обрящет
Просвет в этом грустном царстве.
Лишь запахи яблок спелых
Плывут, догоняют, дразнят…
Вернуть бы всё вспять, суметь бы…

_________________________________________
© Перевод с белорусского Надежды Андреевой

* * *

Іще на однім подвір’ї
Нема до дверей стежини,
Не чути давно говірки
І мовчки пливуть хвилини
Над пишним колись-бо садом,
Де сумно блукає осінь
Під арії, що цикади
Виводять. Мені ж здалося
Мов щось-таки тче газдиня,
Поляскує веретенце…
В віконце у павутинні
Розгублено світить сонце.
Розбавлені бур’янами
Жоржини та золотарник,
Берізки разóм з кленáми
Згубили вже одіж. Хмарно…
Відвожу вологий погляд.
Лиш пахощі яблук спілих
Здогнали, кружляють поряд…
Журбою душа зболіла…