Марына

ШАДУЯ

* * *

Яшчэ на адным падворку
Няма да дзвярэй сцяжынкі
Не чутна даўно гаворкі,
І моўчкі плывуць хвілінкі

Над некалі шумным садам,
Дзе сумна блукае восень,
Пад арыі, што цыкады,
Выводзяць. А мне здалося

Што тчэ нешта гаспадыня
Палясквае вераценца...
Ды вокны ў павуціне
Разгублена свеціць сонца.

Разбавілі пустазелле
Вяргіні і жоўты сумнік,
Губляюць сваё адзенне
Бярозкі. Я позірк сумны

Адвожу. Праходжу міма.
А яблыкаў спелых водар
Ляціць наўздагон імкліва
Не ў сілах стрымаць нязгоду.

________________
© Марына Шадуя

* * *

Надворі панує тиша.
Нема до дверей стежини,
Вже бесід не чути втішних,
І мовчки пливуть хвилини

Над буйством садку колишнім.
Там сумно блукає осінь
І цокіт цікад у вишнє
Заводить. Мені здалося,

То тче якась господиня,
Й поклацують веретена..
За вікнами в павутинні
Загублене сонце денне…

Бур'ян, наче золотушний,
Жоржини тугу розводять
І барвами відчайдушно
Псують ще зелений одяг

Берези. Сумний свій погляд
Відводжу. Дивлюсь додолу.
А яблучний дух, мов спогад,
Летить навздогін бідово…

__________________________________
© Переклад з білоруської Ірини Юрчук