Вецер гуляе ў адзіноце…

Марина

ШАДУЯ

* * *

Вецер гуляе ў адзіноце
старой сядзібы,
дзе нібы чапля, што на балоце,
ліхтар адзіны
гарыць маркотна. Або то можа,
вядзьмак жартуе
і кожны вечар (ды так прыгожа!)
святло малюе.
Світанак прэч прагоніць зоры,
сонца зайграе,
І зашчабеча ў каліне кволай
сінічак зграя.
Ды адзінота самотным рэхам,
заместа смеху,
нібы смакуе: "Сын не прыехаў.
Жыве за светам".
Тая гаворка ўжо на памінках
апошнім словам
была ў хаце. Чорнай хусцінкай
зышла да долу.
Гадкоў з дзясятак ужо на пагосце
цётка Галіна…
Старая хатка чакае ў госці
Галіны сына.

________________
© Марына Шадуя

* * *

Гуляє вітер, ганяє краплі
дощу по двòру,
де, ніби вгрузла в болото чапля,
ліхтар крізь змору
горить ледь видно. Або то, може,
відьмак жартує
і кожний вечір (та як ще й гоже!)
зірки малює.
Світанок зòрі зжене поволі,
заграє сонце,
й синички тьохнуть в калині кволій
біля віконця.
Та ще самотність ледь чутно диха,
сміється-хека,
немов смакує: «Син не приїхав.
Живе далеко».
На пòминках це пролунало
останнім словом
в старенькій хаті. І ніби впала
хустинка чорна, ковзнула долу.
З десяток рòків вже на погості
стара Галина…
Пуста хатина чекає в гості
Галини сина.