Марына

ШАДУЯ

* * *

За павуцінне верасня хапаюся,
спрабую ўтрымаць цяплынь, што ўчора
яшчэ пяшчотна твар мой цалавала,
а сёння ад мяне ўжо хаваецца.
Марозіць зранку, як пацверджанне дакора.
Я – праважатая сярод вакзала.

І павуцінне рвецца, адлятае...
Мінулае здаецца казкай, нібы
і не было, і ўспамінаць не варта.
Ды толькі думак клапатлівых зграя
пажухлым лісцем стукае па шыбе
каб памятала я – было, не жарты.

08.09.19

_________________
© Марына Шадуя

Авторский перевод с белорусского:

* * *

За паутинки сентября хватаясь,
стараюсь удержать тепло, что нежно
лицо ещё вчера мне целовало,
а нынче, словно спряталось. Вторгаясь
в прохладу утра, день скользит небрежно.
Я – провожатая среди вокзала.

А паутинки рвутся, улетают.
И прошлое – простой аналог сказки,
в которой всё что было – не взаправду.
И только мыслей беспокойных стая,
напоминая листьев ярких пляску,
упорно мне твердит – всё было правдой.

______________
© Марина Шадуя

* * *

За павутиння вересня хапаюсь,
щоб втримати тепло, яке лиш вчора
моє обличчя ніжно цілувало.
А нині вже – від мене заховалось.
Морозить зранку, холодить спроквола…
 Я – літо проводжаю на вокзалі.

А павутиння рветься, відлітає…
Минуле ж казкою здається. Ніби
і не було його, і спогадів не варте.
Думок летючих галаслива зграя
пожовклим листям стукає у шибу.
 Нагадує: було таки, не жарти!

_____________________________________
 © Переклад з білоруської Ірини Булахової