Марина

ШАДУЯ

* * *

Таўкла таўканіцу ля печы бабуля,
Крычала: "Гарэзы, пара ўжо дамоў!
Як сала скварчыць вы яшчэ не пачулі?
Ну, хопіць карміць на двары камароў."

Унукі ўляталі натоўпам у хату,
Спрачаліся гулка, штурхалі ката.
Той мяўкаў галосна, амаль вінавата,
Шукаў непрыкметнага дзецям кута.

Бабуля гразіла малым: "Небаракі,
Падрапае некалі вас гэты кот,
Тады не крыўдуйце..." А тыя са смакам
Запіхвалі бульбу са скваркаю ў рот.

Нядбайнае шчасце вітала па хаце,
Бо ведалі дзеці, прычыны няма
Чагосьці баяцца альбо сумаваць ім.
Сярод тых дзяцей я была нездарма:

Прабегла дзяцінства, быў бег яго шпаркім
(Вярнуць хоць хвілінку наўрад ці змагу).
Той голас бабулі ды смак першай скваркі
У сэрцы сваім, нібы скарб, берагу.

________________

© Марына Шадуя

Авторский перевод на русский:

* * *

Картошку достала бабуля из печи,
Кричала: "Айда, непоседы, домой!
Вон сало шкварчит. На дворе уже вечер.
И писк комаров превращается в вой".

В дом шумною стайкой влетали ребята,
Галдели, шумели, толкали кота.
Тот громко мяукал, почти виновато,
Искал тёмный угол, от козней устав.

"Проказники, – бабушка внукам грозила, –
Когда поцарапает вас этот кот,
Жалеть вас не буду..." А те торопливо
Совали картошку со шкварками в рот.

Беспечное счастье по дому бродило,
И знали внучата, что повода нет
Чего-то боятся. Зачем быть пугливым,
Когда рядом тот, кто укроет от бед.

Но детство промчалось так быстро и ярко.
Вернуть те денёчки я вряд ли смогу.
Но голос бабули да вкус первой шкварки
Я в сердце своём, словно клад, берегу.

________________

© Марина Шадуя

* * *

Картоплю бабуня із печі дістала,
гукала: – Гайда, непосиди, домів!
Невже ви не чуєте запаху сала?
Та досить вже вам годувать комарів.

Онуки заскочили натовпом в хату.
Шуміли, кричали, штурхали кота.
Той голосно нявкав, вертівся затято,
шукав недоступного дітям кута.

Бабуня сварила малих: – Небораки,
якщо вас подряпає скривджений кіт, –
жаліть вас не буду! Та неслухи квапно
картоплю зі шкварками їли, як слід.

А щастя тихенько блукало по хаті,
бо відали діти – причини нема
боятись чогось їм або сумувати…
І я з тими дітьми була недарма.

Пробігло дитинство невпинно та шпарко.
Його неможливо вернути назад.
Та голос бабусин, смак першої шкварки
у серці своїм бережу, ніби скарб.

____________________________________

© Переклала українською Ірина Булахова