Разлука

Николай

ДИК

Разлука

Меж двух сердец и дни, и города
на расстоянье месячной разлуки.
Казалось бы, что это ерунда:
за это время не озябнут руки
и не успеет память очерстветь.
Но только при условии - не больше:
в морозе одиночества и медь
становится невидимо-промерзшей.

Бог знает, что запрятано в тени,
не перейдёт ли кто-нибудь дороги?
Гарантий нет, когда сердца одни,
что ожидает встреча их в итоге.
Луны огрызок брошен в небесах
звездой ночной и некуда податься
двум одиночкам в городе, впотьмах
без счастья человеческого братства.

И лишь любовь способна им помочь -
стирая грани между городами,
она дарует сказочную ночь,
где нет разлук во сне под небесами.
***

Без права на прощання

Між двох сердець, край прірви, час спинивсь:
І місто й день – у місяці розлуки.
Здавалось, все абсурдно до дрібниць –
За час такий не змерзнуть навіть руки.
Не встигне пам’ять зчерствіти-зітліть
(Не дасть їй спогад, бідній, супокою!)
Стає від самоти і дужа мідь
Невидимо-промерзлою-крихкою…

Чи не перейдуть шляху їм чужі?
Які їм Бог розставить аргументи?
Серця спинились точно на межі –
А чи скінчиться зустріч «хепі ендом»?
Огризок-Місяць в небі занімів:
Покинула зоря нічна, забуде…
Шукають щастя двоє у пітьмі,
як сироти між гамірного люду.

Та кличуть почуття крізь мерзлоту,
Руйнують ґрати, в замкові піщанім.
Дарують ніч для двох казкову ту,
Як сон з небес без права на прощання.