Валентина Лысич

Она пахла хлебом

Он целовал её тёплые руки,
волосы гладил, глазами пил небо.
В светлости нежной улавливал звуки
шёпота трав... А она пахла хлебом.

Он ей шептал все слова, что будили
чувства в груди, ведь любил сильно, слепо.
Щедро глаза ей восторгом дарили
нежность свою... А она пахла хлебом.

Он для неё был готов хоть на плаху!
Горы свернуть, задержать силой лето!
В омут холодный – не ведая страха!
Иль в океан... А она пахла хлебом.

Он для неё... вздохом, шёпотом, взглядом,
тёплым дыханием, ветром иль снегом,
ранней весной распустившимся садом –
всем, чем богат... Ведь она пахла хлебом!

25.09.2015

Авторський переклад:

ВОНА ПАХЛА ХЛІБОМ

Він цілував її лагідні руки,
пестив волосся – кохав щиро, сліпо.
В теплій сердечності вловлював звуки
трав шепотіння... Вона ж – пахла хлібом.

Він говорив їй слова, що будили
ніжність у грудях і збудженість – слідом.
Очі від захвату палко горіли –
ласку приймала... і все пахла хлібом.

Він ради неї – готовий на плаху!
Гори звернути, затримати літо!
У круговерть – без вагання, без страху!
Чи в океан... А вона – пахла хлібом.

Він же для неї... зітханням принишклим,
диханням теплим, дощем, чистим снігом,
а по весні – гарним садом розквітлим –
всім, чим багатий... Вона ж пахла хлібом!


===============

Возвращусь к тебе

Возвращусь к тебе когда-нибудь, возвращусь.
Может, губ чужих касанием, что горьки.
Прикоснусь к душе и пламенно отзовусь
Ненаписанной ещё поэмой строки.

Ты узнай меня по нежности тихих вод,
По снегам, пушистым в инее, и слепым.
Пусть снежинок закружит лихо хоровод,
Только не было бы сердце совсем пустым.

Может, звёздочкой в ночи тебе подмигну.
Может, дождиком тихонечко постучу.
Ясным солнцем заласкаю тебя в плену,
Только ветром не задую любви свечу.

Возвращусь к тебе, поверь ты мне, возвращусь!
Криком филина иль песнею соловья...
Как устанешь, непременно я отзовусь
В тишине журчаньем трепетного ручья...

23.12.2014

Авторський переклад:

ПОВЕРНУСЬ ДО ТЕБЕ

Повернусь до тебе я колись, повернусь.
Може, дотиком чужих гірких вуст-табу.
Доторкнуся вітром до душі й відгукнусь
Ненаписаним віршем строфи – на журбу.

Ти впізнай мене по ніжності тихих вод,
По снігах, пухнастих, в інеї, і сліпих.
Хай сніжинок закружля плавний хоровод,
Тільки б серце не пізнало надій скупих.

Може, зіркою вночі тобі підморгну,
Чи постукаю тихесенько в дім дощем.
Ясним сонцем у коханні я присягну,
Тільки вітром не надую у серце щем.

Повернусь до тебе, вір мені, повернусь!
Криком хижої сови, співом солов'я...
Як притомишся коли, зразу ж відгукнусь
Хлюпотіннями струмка... знай – це я...