Я изучил науку расставанья…
Осип МАНДЕЛЬШТАМ
Tristia
Я изучил науку расставанья
В простоволосых жалобах ночных.
Жуют волы, и длится ожиданье,
Последний час вигилий городских;
И чту обряд той петушиной ночи,
Когда, подняв дорожной скорби груз,
Глядели в даль заплаканные очи
И женский плач мешался с пеньем муз.
Кто может знать при слове расставанье –
Какая нам разлука предстоит?
Что нам сулит петушье восклицанье,
Когда огонь в акрополе горит?
И на заре какой-то новой жизни,
Когда в сенях лениво вол жует,
Зачем петух, глашатай новой жизни,
На городской стене крылами бьет?
И я люблю обыкновенье пряжи:
Снует челнок, веретено жужжит.
Смотри: навстречу, словно пух лебяжий,
Уже босая Делия летит!
О, нашей жизни скудная основа,
Куда как беден радости язык!
Все было встарь, все повторится снова,
И сладок нам лишь узнаванья миг.
Да будет так: прозрачная фигурка
На чистом блюде глиняном лежит,
Как беличья распластанная шкурка,
Склонясь над воском, девушка глядит.
Не нам гадать о греческом Эребе,
Для женщин воск, что для мужчины медь.
Нам только в битвах выпадает жребий,
А им дано, гадая, умереть.
Tristia
Я осягнув науку розставання
В простоволосих жалощах нічних.
Жують воли й розтягнуто чеканя
Під час вігілій в сутінках міських.
Шаную ніч, де півень щось пророчив,
Коли, скорбот людських піднявши груз,
Дивились вдаль слізьми омиті очі,
Й жіночий плач тонув у співі муз.
Хто може знати в слові розставання –
Яка розлука на шляху стоїть?
Що нам віщує півня голос ранній,
Коли вогонь в акрополі горить?
І на зорі життя уже нового,
Коли ліниво в сінях віл жує,
Чому той півень кличе у дорогу
Та на стіні міській крилами б’є?
Мені близьке єство простецьке пряжі:
У русі човник й прясельце дзижчить.
Дивись, мов лебединий пух, відважно,
Назустріч боса Делія летить!
Життя мізерна нашого основа,
Такі збіднілі радості слова!
Було у давнину і буде знову,
Лиш упізнання – радісні дива.
Хай буде так: прозориста фігурка
На чистій таці глиняній лежить,
Розпластана, мов білки ніжна шкурка,
Вдивляючись у віск, дівча не спить.
Не нам гадати марно про Ереба,
Для жінки віск, що чоловіку мідь.
Нам тільки в битвах в жеребі потреба,
А їм і смерть – лиш ворожіння мить.
___________________________________
© Переклад з російської Ігоря Маркеса