Я быть устал среди людей…
Максимилиан ВОЛОШИН
* * *
Я быть устал среди людей,
Мне слышать стало нестерпимо
Прохожих свист и смех детей…
И я спешу, смущаясь, мимо,
Не подымая головы,
Как будто не привыкло ухо
К враждебным ропотам молвы,
Растущим за спиною глухо;
Как будто грязи едкий вкус
И камня подлого укус
Мне не привычны, не знакомы…
Но чувствовать ещё больней
Любви незримые надломы
И медленный отлив друзей,
Когда, нездешним сном томима,
Дичась, безлюдеет душа
И замирает, не дыша,
Клубами жертвенного дыма.
* * *
Втомивсь я бути між людей,
Вже стало чути нестерпимо
Свист перехожих й сміх дітей…
І я спішу бентежно мимо,
Не підіймаю голови,
Немов моє не звикло вухо
До злих пліток й чуток нових,
Ростучих за спиною глухо;
Немов їдкого бруду смак
І ницого каміння знак
Не звичні досі, не знайомі…
Та болісні мені завжди
Кохання маревні надломи
І друзів танучі сліди,
Коли в полоні снів нестримно
Ущент безлюдніє душа,
Неначе в небо час рушать
В обіймах жертвенного диму.
______________________________
© Переклад з російської Ігоря Маркеса
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.