Александр АПАЛЬКОВ

Для творів Петера Рюмкопфа характерна наступальна політична естетика. Разом з тим його відрізняє глибоко особиста, оригінальна виразність. Сам він якось із іронією назвав таке поєднання "шизо-графией". Правда, письменникові, що живе ув Гамбурзі, нелегко було знайти слова, які "риторично адекватно" описують політичний розвиток Німеччини і всієї Східної Європи після возз'єднання країни та історичних змін, що відбулися на сході континенту.
"У прозі я практично не звертався до німецьких справ, - підкреслює Рюмкопф. - Тверезий оповідний стиль вже не підходив для опису таких ірраціональних речей. Все своє роздратування, всю лють, відчай, сарказм та іронію я вклав у вірші, які зовсім не повинні були пояснити що відбувається, але навпаки - показати всю нез'ясовність".
У 1993 році Петер Рюмкопф став лауреатом премії Академії німецької мови та літератури. Енергійний лівак-інтелектуал, відомий своєю віртуозною поезією, викликав сперечання гостро-полемічними статтями та есеями на актуальні політичні теми. Із деякою уїдливістю він зазначав, що загальні втрати іноді можуть привести і до єдності суспільства: "Брати і сестри по нещастю, ми хочемо об'єднатися і згуртувати наші турботи. Раптом вдасться разом що-небудь зробити. Хоч би хором заспівати. І ось одна з пісень".
Рюмкопф блискуче використовує всі багаті можливості мови. Соковиті метафори - сусіди в його творах із сміливою грою слів, жаргонні просторіччя - із літературною алітерацією. У письменницькій праці, на його думку, криється щось містичне. "До політичних статей звертаєшся, коли хочеш щось змінити, - казав він. - А вірш - саме по собі джерело звуку. Це дитя природи, її похідне. Як хвороба або, скажімо, сон. Ці дві сили, направлені у протилежні боки, і визначають характер всього мого життя".

Адаптована інвенція О. Апалькова за Голеною Янсен із «Лейпцигер Фольксцайтунг».