ЯРОСЛАВ КРЕМІНСЬКИЙ (1937-2014)


ЖАБЕНЯТА
В жаби – мами,
В жаби – тата
Є маленькі
Жабенята.

Жабенятам
Дуже раді
Жаба – дід
І жаба – баба.

З ними граються
Нерідко
Жаба – дядько
Й жаба – тітка.

Чорногузи лиш
Цибаті
Небезпечні
Жабенятам.

Тихо чапають
Ногами,
Жабенят
Клюють дзьобами.

Сповістять
Тоді сусідки
Жабу – дядько
Й жабу – тітку.

Про цибатого
Набаху
Скажуть діду
Й жабі – бабі.

Ті дадуть
По телеграмі
Жабі – тату
Й жабі – мамі.

Жовто блиснуть
Животята –
В хаті зникнуть
Жабенята.


ГАРБУЗИ

На лозині
Не зірки –
Жовті
Виросли лійки.

Аж сміються
Із лози.
Це розквітли
Гарбузи.

Під лійками
Головаті
Дозрівають
Гарбузята

Й під листками,
Як в кишені,-
Круглі, довгі
Та зелені.

По землі
Лоза снується.
Гудинням
Лоза ця зветься.

А гудиння
Не вгаває,
Гарбузяток
Наливає.

Восени,
Уже у жовтні,
Всі стають
Великі й жовті.

- А чому
Усеньке тіло
Гарбузове
Пожовтіло?

- Наливались
Малюки
Через жовтий
Цвіт – лійки

І тому
Усеньке тіло
Гарбузове
Пожовтіло.


ВЕСЕЛКА

Дощ пройшов. Як у люстерко,
Сонце дивиться в ставок.
В небі чистому веселка
До ставка кладе місток.

Хмари щезли геть грайливо…
Очі світяться з-під брів,
Щоб оглянути це диво –
Сім веселих кольорів.

Перестали плакать верби,
Похваляються ставку,
Що залізуть аж на небо
По веселому містку.

І мабуть, залізли б скоро,
Та не витягнуть ноги,
Бо тримає міцно корінь
Материнські береги.

ЖУРИЛАСЯ КУРКА

Журилася курка
На тихім подвір’ї:
Її чорнобурка –
У зношенім пір’ї.

І зовсім байдуже
Її чоловіку,
Горланить він дужо
- Куку-кукуріку.


ЗАГАДКИ

У них – дві різні сторони:
На двір – одна, у хату – друга.
Впускають в хату лиш вони
І недруга, а також друга.

Скриплять, порипують, бува,
Коли на старість вкажуть роки.
І перед ними голова
Схиляє шию зависоку.
Двері

І не гавкає, і не кусає,
Та у хату ніяк не впускає.
В неї дужка міцна та коротка.
Називається річ ця –
колодка.

Не кусають, а є у них зуби
І держак є довгенький, не грубий.
Пробіжаться вони по землі –
Скрізь рівненько. Скородять
граблі.

Як дідусь не добачає,
То очам вони до пари
І на носі спочивають
Колісцята-окуляри.

Має він тоненьку шляпку,
Гострий кінчик, наче голка,
І довгеньку ніжку-лапку,
Молоток по шляпці товка.
Гвіздок

Від дотику з нею: то риска, то кома,
На ній примостилася пальчика пучка,
Вона – на роботі, в кишені та вдома –
Скрізь слід залишає. Це – кулькова ручка.

У хаті стіни підпирає,
В дверцятах – дзеркало ховає
У покоях князя й графа.
Одяг в ній. Одежна шафа.
Не річка, не став, але воду приймає,
Не заєць, бо має одне тільки вушко.
Кругленька, довгенька, з сметаною, чаєм,
Тепленька і холодна. І звуть її кружка.

Не роса. На неї схожа.
І раптова, як гроза,
І гірка, людська та божа,
Щей солона. Це – сльоза.

Покрита пилюкою, зрідка асфальтом,
Початок бере від стежини, порога.
Везуть по ній хліб і людей, сіно, нафту,
Рівненька й крива, куца й довга – дорога.

Рівна поверхня, клейонка на ній,
Ніжки чотири, але то не віл.
Лавка круг нього, сиди та не стій,
Хліб посередині й квіти. Це – стіл.

Подушки – чотири ріжки,
Тепла ковдра, наче віжки,
Є у нім чотири ніжки,
Щей матрац на ньому. Ліжко!

КОЛИ ЦЕ БУВАЄ?

Хитрющий лис, червоний лис
Ізранку бігав по лісочку.
Куди приклав свій ніс чи хист –
Почервоніли всі Лис-точки.
Восени

І по хмизу, і по кіллю,
По травиці без принад
Білиною-заметіллю
Замело вишневий сад.

"Сніг” без холоду та рипу
ніжним запахом війне.
Пелюсток садок насипав,
Сипить-сипить, ще сипне.
Весною

СКОРОМОВКИ

Бігло сто голодних кіз
Через кладку прямо в ліс.
Торохтів за ними віз:
Бігли шпиці з-під коліс.

Коли вечір зорі ніс,
З-за вербових голих кіс
Без коліс з’явився віз,
Голий ліс та сотня кіз.

На городі мокла морква,
Біля неї мовкла квока.
Ось така була морока:
Мокла морква, мовкла квока.

Утікала риба з сажу,
Дотяглась до перелазу,
Тай заплигнула у сажу,
Не впізнали рибу зразу.

Через ріки. Через гори
Побрело пречорне горе.
Ми відгорнем чорне горе
Через греблю в чорне море.

Гарно вранці гарні зорі
Покупались в гарнім морі.
Уночі над гарним морем
Гарно світять гарні зорі.

Прошуршу по споришу
До шорсткого комишу.
І нічого не лишу
З комиша та споришу.

На вербиці, на кориці
Сіли дятли та дятлиці.
Черв’яків з верби, з кориці
Брали дятли та дятлиці.

Вигін й поле. На кордоні
Були коні на припоні.
Та не знали цього коні,
Що пасуться на кордоні.
Що кордони їм й припони?
Через поле – в перегони!

Зранку грім із блиском грохав
Над потрісканим горохом.
Покотились грім й горох
Через поле й небо вдвох.

Йде по вусах, по вівсу
Білий ранок у росу.
Заросилася роса,
Завівсилась від вівса.
На серпі та на косі –
Вуса від вівса в росі.

ГАЛКА

Голосила зранку Галка:
- В мене викрали скакалку,

Вкрали шапку, туфлі, свиту…
Вона каркала сердито.

- Галко, всунь в кишеню жменю…
- Каравул!.. Нема кишені.

Галка ридма заридала:
- В мене і кишеню вкрали…

ЯЛИНИ

В спіднички зібрались
Зеленії віти,
Теплом ялиновим
Щоб землю зігріти.

В них – голка до голки,
Рядок за рядочок,
Бояться ялини
Вколоти горбочок.

НА ГУЛЯННІ

Дві плотички,
Дві сестрички
Одягли з парчі
Спіднички.

Із луски
Вдягли жакети,
На голівку –
По берету.

Горнуть воду
Плавниками
За братами –
Щупаками.

ЗАПИТАННЯ

Вранці хлопчик
Натрусив
Дівчинці
Дозрілих слив.

Ввечері
Заліз на грушу:
- Хочеш?..
Я зірок натрушу…

ОПЕНЬКИ

На старому пні
Жовтенькі
Примостилися
Опеньки.

Баба Ксенька
Не сліпенька,
Вона знає,
Де опеньки.

Назбирає
Повний кошик,
Висипає
Їх у горщик.

На розпеченій
Черені
Булькотить
Смачна смажня.

А бабуся
Придобряє,
Знай, сметанку
Підливає.

СОРОЧЕНЯТА

На чубках тополь високих
Гнізда, як шапки, висять.
Няньчать в гніздах цих сороки
Голих ще сороченят.

Коли мати й коли тато
Полетять по черв’ячки,
Одягнуть сороченята
Білі з чорним сорочки.

І щебечуть колисанок
Для гілок і для хмарин,
І чекають на сніданок
Сорок сороків хвилин.

Пташенятам без спочину
У дзьобах, мов на гачку,
Принесуть батьки за днину
Сорок раз по черв’ячку.

Через сорок днів крилята
Дужі стануть і – гайда! –
Вилетять сороченята
З материнського гнізда.

- То ж летіть у добру пору,
Щоб щасливо вам літать, -
Сорок раз та ще раз сорок
Їм сороки прокричать.

КУЛЬБАБА

Жовтіє кульбаба,
Чекає на діда,
З трави виглядає:
Не йде дід, не їде.

Сумує кульбаба,
Виношує мрії.
І сохне кульбаба.
І тихо сивіє.

БУЗИНА

На світанку, як земля
Додивлялася ще сни,
Блюдця хтось порозставляв
На гілках у бузини.
Побіліла далина –
Це розквітла бузина.

А коли густі дощі
В’язнуть у ожині.
В бузинові глянь кущі –
Блюдця стали сині.
Посиніла далина.
Осінь. Спіла бузина.

ІНДИЧАТА

- Цяпу, цяпу, - як галчата,
По дорозі індичата.

Розбрелися по траві
Та щипають деревій.

І біжать, неначе кулі,
До зеленої цибулі.

І горланять:
- Цяпу, цяпу…
Наче прищепив хтось лапу.

КАЧЕНЯТА

Каченята, каченята…
Мов кленовії листки,
Їх червоні ноженята
Взуті з гуми чобітки.

Де вони лише пройшлися
По подвір’ю на обід, -
Ланцюжками залишився
На землі кленовий слід.

А ЯКЕ НАЙБІЛЬШЕ В СВІТІ ДИВО?

Всі дива приходять на світанку:
Заглядає сонце за фіранку,
Дерева купаються в промінні.
Не ховають прохолодні тіні.

Пахнуть чаєм у рядках покоси,
А в квітках дзвенять сріблинки-роси.
На розквітлу конюшину в поле
Полетіли всі робочі бджоли.

Мальви підіймають чари-квіти
І ромашки бліднуть перед світом,
Та кульбаби запалили зорі
У зеленім трав’яному морі.

Повлягались спориші на стежку
І калина приміря сережки.
А яке найбільше в світі диво? –
Щоб здоровим бути та щасливим.

СТО ДИВ

Сто зірок біля хмаринок,
Сто листочків на гіллі,
Сто на носі ластовинок,
Сто травинок на землі.

Сто побіганок за днину,
Сто стежинок не сходив,
Виглядає із-за тину
Сто невигаданих див.

ЧОРНА ЧАПЛЯ

З спозаранку чорна чапля
На городі чапа-чапа.

- Еге-гей, лелеко-брате,
Йди квасолю перебрати:

Чорну – задля чаплинят,
Білу – для лелеченят.

ЩОБ НЕ ЗЛЕТІВ ПІВНИК

- Ну що ти, матусю, при сонечку робиш?..
- Хіба ти, Богдасю, нічого не знаєш?..
- Чому ти так голку та нитку торопиш,
Коли рушничок-білячок вишиваєш?

- А так я спішу, мій маленький досліднику,
Щоби не злетіть з рушгничка цьому півнику.

ГОДИННИК

У годинника кредо тверде:
Все життя його рівне та зриме.
Від народження зразу іде,
І до старості завжди ітиме.

День і ніч по секундочці йшов,
І нікуди таки не прийшов.

ВЙО!

"Вйо!” та "Вйо!” – сказав дідусь
Вороному конику.
Батогом повітря лусь,
Підморгнувши Бронику.

Віз поїхав, зарипів,
Настоявшись досита.
Аж онук цьому зрадів!
"Їдем. Діду Йосипе!”

СНІДАНОК

Розходилися плотиці.
Місять з торфу паляниці –
Лютий забіяка-йорж
Догриза із цвіллю корж.

ГОСТІ

Під кримськеє сонце,
На Чорнеє море
Приїхали діти
Із Білого моря.

Приїхали білі
Із Білого моря,
Від'їхали чорні
Із Чорного моря.

КОЛЮЧА ДИТИНА

В їжаків єдина
Вироста дитина.
Та боїться мама
І тато боїться
Малюка погладить
По його голівці.

КАЖАНИ ТА КОВЗАНИ

Босоногі кажани
Прив'язали ковзани
І на ковзанці в дуеті
Закружляли в піруеті.
Ковзани – залізне лезо...
В ноги кажани замерзли.
І замерзлі кажани
Поскидали ковзани.
На горище полетіли,
Щоб зігріть замерзле тіло,
Порозмотували крила
Й ними мерзлі ноги вкрили.
І висять вони юрбою,
Вниз, у землю, головою.
Оттакі-то кажани
Та залізні ковзани.