Павло Глазовий (1922-2004)


Гумористичні та сатиричні твори Павла Прокоповича Глазового, особливо народні усмішки, знають мільйони українців в усьму світі.

 Народився Глазовий на Миколаївщині, пережив голодомор, добровольцем пішов на фронт, брав участь у обороні блокадного Ленінграду. Здавалося б, з під його пера мусіли б виходити драматичні твори. Але письменник , викоханий українським степом, вибирає інший шлях що до своєї творчості. Глазовий пише сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, гуморески, байки, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.



 КТО ШУМЄЛ?

В ресторані київськім

Питає директор:

- Кто шумєл здесь — контрольор,

Ревізор, інспектор?

- Кухар каже: -Ето тіп

В вишітой рубашкє

По-українскі мораль

Рєзал нашей Машкє.

Распєкал: «Ваш борщ такий.

Що не можна їсти».

- Розжірєлі, стєрвєци,

Націоналісти.



ЛОТЕРЕЙКА

Вийшов п’яний без копійки з торгової точки,

А тут тітка лотерейні продає квиточки.

— Купи квиток, бухарику! — штовха його в спину.—

За п’ятдесят копієчок виграєш машину.

— Ну виграю,— каже п’яний,— додому доставлю.

А де її, ту машину, уночі поставлю?

У гаражі,— учить тітка.

— Я його не маю.

— То поставиш у сараї.

— Немає й сараю.

— То поставиш на подвір’ї.

— А як хтось украде?

— Як украде — упіймають, у тюрягу сяде.

— Люди добрі!—крикнув п’яний.— Що вона базіка?

Вона хоче, щоб я в тюрму загнав чоловіка.



У КВАРТИРІ КОМУНАЛЬНІЙ

Ще не всі живуть окремо. Є й такі квартири:

Одна кухня, одна ванна, а сімей — чотири.

Якось, вставши серед ночі, молодичка Ася

Зачинилася у ванній, швидко роздяглася.

Раптом глянула на двері і очам не вірить:

Звідти в дірочку маленьку хтось на неї зирить.

Ася юбкою прикрилась, двері відчинила

І уздріла двох сусідів — Федора й Бавила,—

Та як крикне:

— Як не сором? Хворі ви чи п’яні?

Чи не бачили ви жінки у такому стані? —

А Вавило:

— Тихо, дєтка! Не туди ти хилиш.

Ми дивились, чиїм милом ти себе намилиш



МОРОЖЕНИЙ ЖОРА

Був у жінки чоловічок згорблений і сивий.

Через те ходив до неї Жора чорнобривий.

Раз вернувся чоловічок у незвичну пору.

Довелося молодиці заховати Жору.

Заховала не у шафі, не в дубовій бочці,—

В холодильнику закрила у одній сорочці.

Сів вечерять чоловічок. Вносить жінка миску.

Покришила цибулину і гірку редиску.

Чоловічок носом крутить:

— Редьки мені мало…—

Та й поліз у холодильник діставати сало.

Смик за дверці й відсахнувся:

— Що це за потвора? —

Перед ним зубами дзвонить задубілий Жора.

І промовив чоловічок:

— От мені так сало…

Що це в біса за животне? Як сюди попало? —

Жора чмихнув та як гаркне:

— Зачини, дубина!

Що ти витріщивсь на мене?

Не видав пингвина?



ЗОЗУЛЯ

Злий, сердитий з полювання повернувся зять.

Теща зразу ж причепилась і давай пилять:

— Де ти ходиш, де ти бродиш, хочу знати я!

Є у тебе жінка, діти? В тебе є сім’я?

Як субота — за рушницю і побрів у ліс…—

Зять надувся: — Причепилась, взяв би тебе біс.

— Це мене? — жахнулась теща.— Знай же людоїд,

Я ще житиму на світі двадцять дев’ять літ.

— Звідкіля ці точні дані? — блимнув оком зять.

— Як не віриш, то зозулю можеш запитать.

Закувала божа птиця у садку у нас

І мені «ку-ку» сказала двадцять дев’ять раз.—

Це почувши, зять рушницю як хапне свою.