Володимир Нерубайський. Із збірки "Небо душі людської". Поезія. Черкаси, 2013. Володимир Нерубайський - директор Тальнівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа I – III ступенів № 1 – гімназія». м. Тальне Черкаської області.

УСЕ, ЩО ЛЮБЛЮ
1
Люблю стару хату,
В якій народився, –
Приземисту й тиху,
Під кроною віт.
Ця хата, як матінка,
Й ніби злилися
Їх образи світлі навік.
У пам’яті – день
Перед святом весняним…
Пестливе проміння
І тінь на стіні…
Фарбую віконниці червоно,
Рами дбайливо підводжу
І бачу, як мама
В задумі ступа на поріг.
Солом’яна стріха
Під сонцем рудіє,
А в сина чубок –
Соломинок пучок.
І мама сміється,
І рідна радіє,
Що є помічник…
Спогад, ніби клубок.

2
Стежки кам’янисті,
Що збіглися з кручі
До сивого Тікича,
Вам мій привіт!
Люблю вашу крутість
І ніжну колючість.
Ви ноги маленькі
Учили ходить.
Навчили долати
Підйоми і спуски,
Плекали умілу,
Бадьору ходу,
Рішучість у кроці,
Невтомність у русі,
Аж поки не впевнились –
Шлях свій знайду.

3
Тебе, рідний Тікичу,
Річко дитинства,
Стрімку і грайливу
В підніжжі скали,
Люблю невимовно.
І лагідні хвилі
Люблю зеленаві,
Й круті береги.
За біг твій невпинний,
Нескорену впертість,
З якою крізь скелі
Долаєш свій шлях,
Гірським нарекли тебе
Мудрії предки,
Гірським, електричним
Нащадок назвав.

4
Поля запашні,
Хлібодарні, широкі,
Люблю вашу пісню
В зажинкові дні.
Прийміть мій уклін!
Хай же в серці неспокій
Розпалюють диво-пісні.


5
Немає в любові
Кінця і початку:
Безмежна у часі
І в просторі теж.
І все, що любив,
Що люблю
І що завтра
Я буду любити, –
Без меж.

* * *
Мамо, мамо, витріть сльози,
Бо життя моє – в дорозі.
Тут не плакать, а радіти:
Буть в дорозі – бачить світа…
А в дорозі – сиві роси,
Ніби матінчині сльози.
З ночі впали – засіяли,
Про домівку нашептали,
Заіскрилися сонцями…
Повертаю манівцями.