Дмитро Щербина. Переклад з білоруської
Володимир Некляєв

Лісничівка

Вітер буйний крокви тисне.
Ліпить сніг безживний в дах.
Пусто. Лунко.
Крики. Свисти.
У заметених полях.

— Мамо, хто там?
— Спи. Нікого.

Вітер… Сніг…

— То вовкулак!
Глянь у шибку!
— Бійся Бога!
— Хтось блукає там однак!

Крик.
— Ти чула?
— Приверзлося…

Постріл.
— Чуєш?
— Грім дрібний.
— Взимку?..
Мамо, він голосить!
— То завія, хлоню мій.

Стугонить дошками хата,
Брязка клямкою сама.
— Мамо, лячно…
Де наш тато?
— Тато в місті наш…

Зима.
Пусто. Лунко.
Крики. Свисти.
Знову постріл. Крик.
І тиш.
Лісничівка. Край лісистий.
Шлях сніжистий. Сніг ряснистий.

Дні.
Роки.
Століття.
— Спиш?

…Вовкулак сурмив у рога.
Та дарма! Синаш заснув.

Зранку вітер до порога
Шапку батькову шпурнув…



***
Оригінал тут: http://rv-blr.com/vershu/view/63613

Уладзімер Някляеў

Лесьнічоўка

Прагінае вецер кроквы.
Мёртвы сьнег пластае дах.
Пуста. Гулка.
Крыкі, крокі
У завеяных палях.

– Мама, хто там?
– Сьпі. Нікога.

Вецер... Сьнег...

– Зірні ў вакно:
Ваўкалак!
– Пабойся Бога!
– Нехта ёсьць усё адно!

Крык.
– Ты чула?
– Падалося...

Стрэл.
– Ты чуеш?
– Гром...
– Зімой?
Мама,
Мама, ён галосіць!
– Гэта сьцюжа, хлопчык мой.

Кожнай дошкай стогне хата.
Клямка бразгае сама.
– Мама, страшна...
Дзе наш тата?
– Тата ў горадзе...

Зіма.
Пуста. Гулка.
Крыкі. Крокі.
Зноўку стрэл. I крык.
I ціш.
Лесьнічоўка. Край далёкі.
Шлях далёкі. Сьнег глыбокі.

Дні.
Гады.
Стагодзьдзі.
– Спіш?

...Ён заснуў, нібыта згінуў.
Ваўкалак трубіў у рог.

Раніцою вецер кінуў
Шапку бацькі на парог...





Публікацію підготувала Любов Цай