ЮРІЙ КИРИЧЕНКО  (1954-2015)

            АРИСТОТЕЛЬ

  НА СТЕЖКАХ ПІЗНАНЬ

Першовереснева баркарола

…Школи, відкрийте лице,

Школи, наснажте серця!

Вчіте, перо з олівцем,

Во ім’я Сина й Отця…

З мрій пролісково-земних

Дітям вточіть почуттів…

Лише про них і для них

Мовити слово хотів…

Сріберний вихлюп дзвінка,

Вчителька – янгол з села…

З ранцем на стежці – донькá,

Квіти – вогонь край чола…

Хлопчик – весь в тата з лиця,

Скільки таємин в книжках…

Ллється в дитячі серця

Сяйво, несмеркле в роках…

Школи – з правдивим лицем,

Юність – на обрії див…

…З тим, що й у вас, олівцем

В світ – Аристотель ходив…

08.09.2011р.

                   БАЛАДА ПРО ВЧИТЕЛЯ

                                                                                    Г. П. Пиляй

Галино Петрівно, вже серпень із вереснем стрівся,

І кладкою в школу школярики Ваші ідуть.

А клен злоточубий край вікон навшпиньки підвівся,

Щоб також почути, як перший дзвінок подадуть.

Галино Петрівно, у Вашому розвидні-класі

За партами дзиґи-дівчатка й шпаки-хлопчаки.

А ви їм – про те, як Шевченко в смушевій папасі

Обвугленим серцем розкрилив у Вічність рядки.

Забуто на хвильку підручники з мови край парти,

І твір про безсмертя виводять маленькі серця.

Галино Петрівно, а все-таки мабуть що варто

І вчителю мати закваску суремну бійця.

Ви водите юних за партою в провесінь вроди,

Ви в серці у юних накреслили віру й любов.

Ніколи не вийде натхнення учителя „з моди“,

Бо в ньому витьохкує поклик до віщих основ.

Галино Петрівно, світанки в душі смерекові,

В блакитній хуртечі край саду пливуть журавлі.

Як заздрю я нині малому тому хлопчакові,

Чий зошит-журавлик розкритий на Вашім столі.

Попереду в нього ще будуть і праця, й походи,

І крига непевності, може, обпалить чоло.

Та він подолає всі віхоли, бурі, незгоди,

Бо обрій його підпирає і Ваше крило.

Уроками мови Ви світ йому прагли відкрити,

У віршах про зорі землі не цуралися Ви.

Від Вас він навчився, як треба Вкраїну любити – 

Хай навіть це буде джерельце чи  кущик трави.

Галино Петрівно, не часто віншують поети 

Учительську долю, а більше – про спалах жоржин.

А тільки сьогодні від учня в школярськім кашкеті

Уклін цей прийміть за несхмарений свій часоплин. 

                  ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ВЧИТЕЛЬЦІ

                                                                              Є. А. Воротниченко

Вчителько моя щебетна, горлице молода,

Це ж знову в лункому класі поклик дерзать ячить.

Важчою на три місяці стала в Дніпрі вода,

Однак це не заважає учнів добру учить.

Вчителько моя щедрісна, мамо моїх наук,

Ваші слова високі як доля мені не гаснуть.

Бере вже четверту осінь донька портфель до рук,

Четвертий вересень айстри їй з грядки шкільної пахнуть.

А Ви все така ж вродлива, радісна і святкова,

Хоча й додалося снігу у Вашій тугій косі.

Найперший урок сьогодні – Совісті світла мова,

Її ми навчались ревно при Вашім вогні усі.

Часу із того обрію злинуло вже немало,

Та Вас запевняю з вдячністю – отак, як в житті велось:

З предметів Ваших, повірте, оцінки найкращі маю,

Хоч слово найзаповітніше не все ще в мені збулось.

Вчителько моя славно, зі святом будьте здорові,

Нехай не зів’януть айстри при зошитах на столі.

Спасибі, що вчили серцем чесним бути у слові – 

При серці моїм і нині поради Ваші незлі.

Жовтень цей – і для мене не просто буденна дата,

Поклик його суремний в долі моїх балад:

Чіткішими стали риси в профілі слова-солдата,

В цьому, либонь, прикмети Ваших турбот, порад.

Вчителько моя сива, зоря Ваших мрій небуденна 

Світить мені і нині – нехай стане їй радісних літ.

Хай не зміліє до віку криниця добра священна,

З якої і я пив щирість, готуючи слово в політ!

                             ШКОЛА І ЖІНКА

…Школа і жінка – іменники вічного роду,

Бачу в них, з відстані, вранішність, відданість, вроду…

Кожна з означених має і звагу, й повагу:

Темені, мороку – світло несе в противагу…

…Школа і жінка… При кожній з них – явір і стежка,

Вірш в їх світлицю – душі невигойна мережка…

Текст і підтекст в нім хмеліють ніяк не від браги:

Влито по вінця натхнення, дерзання, поваги…

…Школа і жінка…В літах і в душі незглибимі,

Перша і друга, допоки Любові, кохані й любимі…

Сивий, аж сріберний, в їхні околи вертаюсь –

Словом полинним, нашептаним Богом, вітаюсь…

…Школа і жінка… Всі – близько, мов цвіт при раменах…

Знаком судьби – на життя незмарнілих знаменах…

Меду і відчаю спивши, над віршем схиляюсь,

В очі бентежливі подумки творчо вдивляюсь…

…Школа і жінка… Єднають нас щем і – дорога, 

Все – біля серця, окіл всеземного порога…

Дихаю спогадом, як в пізні піжмурки граюсь:

Сяйвом любові у сяйво святинь повертаюсь…   

                       * * *

                                В. М. Різниченко

...Вишила в громах вітрила,

Як школяркою була…

Браму в сонячність відкрила

Узбіч серця, край чола…

Завертало літо в осінь,

Льодом бралася вода…

А в душі – волошок просинь,

Яблуневість молода…

Прагла в небо з журавлями:

Відлетіли – не взяли…

…Стали учні вчителями:

Спраглих – в мудрість повели…