Наталія
КУЗЬМІЧОВА

КРАПЛИНКА ЛІТА
 
Краплинка літа на моїй долоні,
А на щоці – легенький дотик ніжний.
Цілунок на вустах – смачний, червоний,
Від стиглих вишень і від яблук свіжих.

Лише краплинка літа залишилась...
Як щемно пахне вона краєм рідним!
Стеблом високим, що під сонцем грілось
І висохло. Та зберегло коріння.

Як пахне ця краплинка полем, лісом,
А я ловлю її останні миті.
І пахне вечір, що в долині влігся,
І ранок, сонцем й свіжістю умитий.

Краплинка щастя, – спрагла, соковита,
Із присмаком дитинства і любові.
Я в осінь понесу краплинку літа,
У серці збережу, в думках і в слові.


Сергей
ДУНЕВ

* * *

Август –
Прощание с летом –
Осени чистый порог.
Славен теплом он и светом,
Так отчего я продрог?

Август –
Пора золотая –
Ярок и сладок как мёд.
Что же так душу пугает,
Сердцу стучать не даёт?

Август.
Печаль нарастает.
Близится время к тому,
Что журавлиные стаи
Лето ключами замкнут.
 

Светлана
ШАТАЛОВА
 
ОЛИВЕ 
В ДЕНЬ ЕЁ ТРЁХСОТЛЕТИЯ
 
Сколько дереву лет, уж не знает никто,
ибо все мы при нём родились.
Много ль будет олив – неизвестно. Зато
дар важнейший хранит оно – жизнь.

За едой и питьём оно тянется вниз,
сердце бьётся в могучих корнях.
И зачем-то ещё ему надобно ввысь.
Обнимая его, сами мы поднялись
как на крыльях – на древних ветвях.

Если дерево хочет – раскроет секрет,
передаст тебе силу свою.
И тогда прорастёшь в дивный сад,
                                              в дивный свет
у Вселенной на самом краю.


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 
ЖАРА
 
Спекает люд невыносимая жара.
Ныряешь в раскалённую духовку,
Улиткой приползёшь на остановку
На трудовые подвиги с утра.
И, солнца шар ругая втихомолку,
Автобусных маршрутов номера
Перешерстишь, взлелеянный мечтой
Остыть в прохладе транспортного средства.
Воссядешь на сиденье – без соседства,
Приговорённый выпуск новостной
Водительскою волею послушать,
Но скоро от него завянут уши.
Опять летят фанерой над страной
Порядком надоевшие дебаты…
В автобус поднимаются солдаты,
Отпущенные на Шабат войной
С родными повидаться в выходной.


Ольга
МУСІЄНКО
 
* * *

Останні деньочки спекотного літа
Зникають в пожовклій траві.
І дихає важко земля розігріта,
Зів'яли квітки садові.

Зчорніли їх стебла, посохли листочки.
Земля – що зола, аж курить...
Лишень чорнобривців слабенькі рядочки
Ще встояли... й серце щемить.

Подекуди квітнуть змарнілі троянди
(Не знати, де й силу беруть).
Раніше бувало, їх цілі гірлянди
Ефектно кущі обплетуть.

Тепер – ні дощу, ані вогкості... Спека...
І жовта задушлива мла.
Десь зріють дощі... Час той вже недалеко.
Вологи нап'ється земля.


Михайло
ЖАЙВОРОН
 
* * *

Пере́веслом обрій – над скошеним літом,
Де зграями хмари якісь неземні,
Під крилами птаха, що має злетіти,
Змовкають обірвані струни стерні.

Де сонячним плугом розорано землю,
Лелечі сліди, мов святі письмена.
І падає небо у тишу озерну,
І душу виймає із самого дна.

Уже золотавиться де-не-де листя,
У срібній росі павутина бринить.
Крапками над «і́» залишаються гнізда,
Неначе покинуті в небі човни.

Останні акорди не літнього літа
З гірчинкою меду і запахом трав
Все далі і далі відносить за вітром.
Прощай, коли любиш…
У вирій – пора!
 

Наталия
ЗОЛОТОВА
 
* * *

Ничего нельзя предугадать –
Что там будет в этом нашем завтра...
Вот и лето кончилось внезапно.
Оглянись, а там уже года...

Дальше осень. Листья опадут
И туман сольётся с берегами;
Ветер пробежит по амальгаме,
Затерявшись где-то на ходу.

Только знаешь, ни к чему грустить.
Хрупок человек. Но в этом шатком
Свет Господень поведёт лошадку
Из осенних речек воду пить...

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/