Костенко Геннадій (Юрій Ош)

           ДОНБАС

Люблю з дитинства мій Донбас,

бо там живе моє коріння.

Тепер я чую раз у раз

про нього кволе голосіння.

Ховають начебто його

у гробове оте склепіння,

де не горітиме вогонь

тепла і світла воскресіння.

Та незважаючи на час,

коли волають навіжені,

постане знову мій Донбас,

відновиться, мов птиця фенікс.

              КРАПЛЯ

Випив саморобного вина,

мов ковтнув я гроно винограду.

Допиваю пляшку вже до дна,

аромати п’ю з малого саду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Відчайдушно скрапує життя,

все тече з плечей на землю голу.

І щемливо відчуваю я,

крапля ще скотилася додолу.

Замість краплі сонячний бокал

я терпким наповнив ароматом,

загорівся щоб душі запал

урочистим храмовим набатом.

              БЛЮЗ

Рука не тягнеться до чуда,

до чудодійного письма,

в душі, неначебто заблуда,

вже поселилася зима.

Думки, буває, колобродять

у  посивілій голові,

вони у мене десь насподі

самі, як кажуть, по собі.

Отак міркуючи, раптово

на думці сам себе ловлю:

але в цю мить віршую знову,

немов старий танцюю блюз.

У ПІДЗЕМНОМУ ПЕРЕХОДІ

Підземний перехід. Музики –

звучать гітара і кларнет,

і ніби лине в світ дволикий

якийсь божественний сонет.

Спішу… і раптом зупинився –

душі не хочеться наверх:

тут – музи чистая криниця,

а там – брудноти феєрверк.

                 ***

За мною гнався кінь скажений,

і я тікав, мов навіжений…

Прокинувся – коня чортма…

тікав, виходить, я дарма.

Та раптом, чую, за дверима,

поблизу, щось страшенно грима.

Прислухався… Та це ж життя –

скажене нинішнє буття!

І я не знаю, як же бути,

чи, може, знов мені заснути?

Таке у мене почуття:

який не був би кінь шалений,

можливо, навіть і скажений,

та… не страшніший за життя.