Олег

ОЗАРЯНІН

* * *

У світі є добро і зло. 
Ковтнувши з джерела живої, 
Благаю, щоб життя текло 
Лише в режимі супокою.

Даруй нам, Боже, супокій,
Щоб в мудрості й добрі всевишнім, 
Наперекір біді любій 
Душа блаженствувала в тиші.

Не стануть гроші та скарби,
Жадоба, пристрасть, чин високій, 
Лихварство, хіть, любов юрби 
Значніші за душевний спокій.

Стрімка, розлючена ріка 
Стихає, досягнувши моря... 
Нехай тобі моя рука 
Дає упевненість в опорі.

Яскравіше усіх світил 
Хай світить мисль: нас вічно двоє! 
І як би час нас не студив – 
Ми грітись будем супокоєм...

* * *

Вдивись... та хоч у що! 
Вікно або малюнок,
ескіз чи натюрморт... 
Проникливо вдивись!
Та уяви собі:
ніч, зорі, поцілунок.
Ви вдвох, навколо – сад, 
куди прокралась рись.

Зірки у вишині 
пливуть в швидкому танці.
Ось свічі на столі, 
вино і виноград.
І місяць золотий
бентежить кров коханців,
Й планети стали вряд, 
неначе на парад.

І твій звичайний світ 
став іншим, ілюзорним,
Де кожен – відчайдух, 
сміливець та дивак.
І розквітають вмить 
фантазії узори...
Без цього вже ніяк, 
без цього вже ніяк...

* * *

Закохано катуємось взаємно.
Тож освяти молитвою відхід!
Не в інший світ, де моторошно й темно –
Мені верни мене на схилі літ.

Та ні – і знов нестримно я волаю
Про ласку, що зачаєна в тобі,
Мов грішники, відлучені від раю,
Чи жебраки, безвольні та слабкі.

Ще тільки сам себе зробив ізгоєм,
Не уявляю, далі жити як?
Благаю прощення за все, що скоїв,
Та присягаюсь вірним буть відтак.

У всі віки поетів убивали,
Щоправда, не усіх і не завжди́.
Хоч радощів у всесвіті чимало,
Поет завжди був схильний до біди.

Страждання йому ліпші за визнання,
Хоч б'ють його, неначе качку в лет.
Поет не здатен жити без кохання,
Він без кохання – без душі поет.

_______________

© Олег Озарянін