Людмила 

ДОБРОВОЛЬСЬКА

Журавлі летять…

У небі осіннім, над лісом, над полем
Рівнесеньким клином летять журавлі.
Вони розстаються із рідним роздоллям,
Останнє «курли» посилають землі…

Мої журавлі, ви на крилах несе′те
В далекі краї наш прощальний привіт,
Коли ж до вітчизни назад повернетесь?
Коли оживи'те зажурений світ?

Що сталось? Чому так тривожно-печально
Знов серце до болю у грудях щемить?
Пронизливим смутком сьогодні проймаюсь,
Прошу: на прощання хоч коло зробіть!

В росі затуманилось вранішнє поле,
Немовби не плекана нами любов…
Прощаюся з вами з притишеним болем,
Та вірю: весною повернетесь знов!

15.12.2019


* * *

Погожий день на сході заяснів –
Новий, завзятий, повний справ, турботи…
Що принесе: чи радісні пісні,
А чи буденну і нудну роботу?

Усе залежить в цім житті від нас:
Роботу можна виконать з піснями!
Привіт, мій день! Ще запал мій не згас!
Добридень, люди! Я радію з вами!

20.09.2020


Барви осені

Талановито щедрими мазками малює осінь на земному тлі барвистими яскравими тонами усе, що звичним так було мені. Злотисте поле стало сіруватим: врожай зібрали, пил кругом несе… Зелений ліс вдягнув розкішні шати із золота й багрянцю. Та не все змінило кольори свої яскраві: он ліс сосновий зелено манить – він може свої ризи величаві лиш срібним покривалом взимку вкрить! Найгоноровішими стали клени – тут потягатись може тільки хміль: у кучерявій шапці їх зеленій спалахує і міниться кармін.
Калина у кораловім намисті красується між жовтих ясенів, а в липи у лимонно-жовтім листі немовби сонця стяг замайорів.
Яким потрібно володіть талантом, аби всі барви лісу передать! Тут зупинитися надовго варто, щоб цю красу у серце увібрать! Напитися медовості, торкнутись до золота і пурпуру глибин, охристої рижинки зачерпнути, відчути мідний чистий передзвін… Лише художник – майстер, що з роками усі відтінки вивчити устиг, напевне, цю яскраву чисту гаму на полотні утілити би зміг!..
Додому неквапливо повертаюсь між че'рвоно-коричневих дубів…Натішилася і начарувалась красою неповторних кольорів…

02.10.2020


Де щастя?

Де щастя? Всюди: в тишині полів,
У музиці дощу, в листочках клена,
В жіночих рухах, у піснях птахів,
У шумі лісу, у лугах зелених…

Де щастя? У вишневому садку,
Що розів‘ється по весні навколо,
У квітах у яскравім квітнику,
Що діти насадили біля школи.

Де щастя? У коханого в очах,
Що на обраницю не надивився,
У вогнику, що в серці не зачах,
У сміху, що дзвіночком прокотився.

Де щастя? В материнськім молоці,
Що у дитя любов переливає,
У незрадливій друговій руці,
Яку він в час біди нам простягає.

Де щастя? В першім слові, що його
Дитя промовить чітко і свідомо
В розмові вечоровій за столом,
Яку сім‘я щодня веде удома.

Де щастя? У спокійних тихих снах,
У яблуках, що соком налилися,
В бабусиних вигадливих казках…
Де щастя? Поруч, тільки придивися!

04.10.2020


 * * *

Натруджене сонце донизу скотилось,
За обрій збирається вже спочивать.
Прощаючись, маками там загорілось,
Кривавими краплями стало спадать.

Потроху ховається сонце за обрій,
На землю сповзає нічна пелена…
Осмислює кожен: а як же сьогодні
Минув день? Йому ти віддався сповна?

Щось добре зробив? У біді простяг руку?
Сказав тепле слово? Підтримав когось?
Зумів відігнати від друга розпуку
Чи мудру пораду подать довелось?

Це сонце західне усіх спонукає
Подумати: що після себе лишив?
…Погас сонця диск, та в душі не згорає
Одвічний до щастя людського порив!

06.10.2020


 * * *

В солодких снах приходите щоночі,
На крилах мрій лечу із вами вдаль –
Мої птахи', сподіванки дівочі,
Безхмарне щастя і легка печаль…

Із вами я підношусь над землею,
У снах злітаю до зірок, увись,
Сама стаю помежи них зорею,
Щоб засвітитись в Космосі колись.

Тоді промінчик мій сердець торкнеться,
Байдужості у них розтопить лід,
Крізь хмари й терни до людей проб’ється,
Осяє радістю й любов‘ю світ –

І мрія птахом знов злетить до сонця,
Зачепить серп веселковий крилом:
Хай бризки райдужні летять в віконце,
Потішать землю світлом і теплом!

12.10.2020


 * * *

Чарівлива осінь у пісеннім слові
Йде поволі світом, злото розсипа.
Прислухаюсь пильно: у її розмові
Чується вже холод, дощик накрапа.

Вже тумани стелить, накриває трави,
Хмарами блакитне небо затягне,
Заховались в річку жовтенькі купави,
Ключ качок останній клином промайне…

Тільки часом може й втішить жартівниця –
Лагідному сонцю брівкою моргне:
Дай, мовляв, досхочу ще тепла напиться,
Щоб запам‘ятали доброю мене!

Бабиного літа срібну павутину
Щедрою рукою пустить у політ,
Розмалює красно радісну картину
Барвами такими, що аж ахне світ!

Осене-майстрине, люба витівнице,
Пустощі і жарти всі твої прийму!
Скаржуся на тебе більше для годиться –
А коли зустріну – міцно обійму!

…Хоч іще розстатись з літом не готові –
Ще не заховали косу і серпа –
Чарівлива осінь у пісеннім слові
Йде поволі світом, злото розсипа…

12.10.2020


Мені тебе наворожила осінь…

Якби зробив назустріч хоч пів кроку –
Душі б моєї доторкнутись зміг…
Безкрилій птасі не злетіть високо,
Бо гирі їй прив’язані до ніг…
                                          Тамара Івусь
 

Душа чекає: чи її торкнешся?
Безкрила птаха вгору тягне зір –
Коханням переповнилося серце:
Наворожила осінь з давніх пір.

Наворожила і взяла з собою
І пам‘ять серця, і прекрасні дні…
Тепер нема ні сну, ані спокою,
Бентежно, хвильно й солодко мені.

Ах, осене! Моя посе'стро мила!
Побудь зі мною, дай іще тепла!
Іще багато справ я не зробила,
Віддати все кохання не змогла!

В мені ще повно ніжності і ласки,
З якою в серці до сих пір живу,
Іще я вірю в неповторну казку,
Яка здійсниться з нами наяву,

Бо осінь нам обом наворожила
Років попереду безмежний лік,
І пута розірвать її несила:
Пов‘язані з тобою ми навік!

13.10.2020


 * * *

Сонячним промінням обігріті,
Розморились клени і дуби,
Простягли свої розлогі віти
До ясного сонця, як завжди.

Скинули ранковий сизий іній,
Що торкнувся їхнього лиця,
У задумі журяться осінній:
Що їм день прийдешній обіця?

Тільки б випала погожа днина,
Щоб не рвало їхнього гілля,
І щоб кожну їхню насінину
З радістю взяла сира земля,

Викохала, випестила діток,
Щоб прикрасили її вони…
А поки що, попрощавшись з літом,
Ждуть дерева зиму до весни…

25.10.2020


 * * *

Осінній день похмурий має хист
На серце навівати жаль і тугу,
Коли зів‘ялий пожовтілий лист
Приречено метається по кругу.

Вбрання скидають вишні у саду,
Помалу оголяються дерева,
А поле, що за лісом на виду,
Огорнене туманним сивим мевом.

Спадає пил вологий туманів
На жовті трави і на лист опалий,
Стихає у лісах пташиний спів –
Багато з них уже повідлітали.

Природа вже готується спочить
Після свого активного буяння.
Зима хай снігом землю захистить
Від замерзання і пересихання!

Щоб навесні готовою була
Земля вродити жито і пшеницю
І щоб надію людям подала,
Що їхнє майбуття ще розвесниться!

25.10.2020


 * * *

Павутина бабиного літа
Поснувала путами усе:
Ліс, садки, городи, трави, квіти –
Все сріблясті ниточки несе.

Заплелася у моє волосся,
І не можу вже її прибрати.
Вже давно не юна, але й досі
Відчуваю тиху благодать…

То промінням сонячним торкнеться,
То ввіллється весняним дощем,
То стривожить соловейком серце –
І здається: ну чого іще?!.

Невблаганний час тихцем минає,
І назад його не повернуть…
На землі свій слід лишити маєм –
В цьому є життя глибинна суть!

А якщо не встигнем щось зробити –
В тім не буде нашої вини!
Перед світом ми ж за те в одвіті,
Щоб нащадки виросли Людьми!

 01.11.2020