Валентина ЛЫСИЧ

Вiршi - мов дiти

Із пристрастю пишу вірші, натхненно:
Смакую їхню риму, ритм і зміст.
До ночі пізньої дзвенять щоденно
Божественні слова – являють хист!

Сховаю їх у зошит – буде пам’ять,
А при нагоді випущу із вуст –
Нехай летять і вчаться серце краять!
За них "за здравіє" – сорокоуст!

Ти їх піймай, відчувши подих щастя,
Тихесенько по звуках розбери.
Ось ці – з молитвою – до Бога на причастя,
А з тих, що не вдались, – луску здери!

І підлікуй, бо всі вірші – мов діти:
Вони до сонця рвуться напролом,
Співають, плачуть, прагнуть ввись злетіти...
Їм ангел креслить нотний стан крилом!

27.11.2014

------------------

Разные дороги

Любовь всю отдала тебе.
Себя обидела. Забыла...
Лишь боль одна досталась. Жаль...
В прощении скрывалась сила.
Упрямство с гордостью вдвоём
заполонили сердце, разум.
Негодование пришло –
обиде поддалась я сразу.

Жалею ли о чём? Как знать.
Наверно, Богу так угодно,
Чтоб порознь были мы с тобой.
Менять что-либо в жизни поздно.
Пройдёт со временем печаль,
Я буду радоваться жизни...
И вновь замечу звездопад,
уйдут в былое укоризны.

Не будешь знать ты о моих
ни о печалях, ни о счастье.
Зачем оно сдалось тебе
моё слезливое ненастье?
Дороги разные. Ну, что ж,
иди своей, беды не зная.
Я не нарушу твой покой,
меня прельщает жизнь иная...

07.08.2016

-------------------

Мне всё равно...

Мне всё равно, придёшь ты или нет,
И позвонишь ли... мне какое дело?
Давно остыл любви взаимной след,
Притихло сердце, онемело тело.
Без разницы, живёшь ты мной иль нет.
Болезненно тобой переболела.
Вздохнула сну ушедшему вослед,
Не чувствуя души. И... обеднела.

Не важно, с кем взлетаешь к небесам –
Ведь ты всю жизнь другими увлекался.
То и теперь по тем идёшь стопам...
Но мне зачем такой ты повстречался?
Всё отцвело... Теперь мне всё равно.
Забыть бы все, что было между нами!
Захлопнуть с силой в прошлое окно,
Чтоб не страдать холодными ночами!

22.06.2016

--------------------

З кожним днем на крок до смерті ближче.
І чи хочу я того, чи ні,
Піднімає совість планку вище,
Щоби гідно вистоять в борні.

-------------------

Вiдпущу всi жалi...

Відпущу всі жалі, що тримали мене у полоні.
Всі незгоди малі я за вітром у безвість пущу.
І до щастя свого потягнуся, відкрию долоні,
Серцем радість прийму, темні згадки позаду лишу.

Відшумлю, відгорю, відридаю, а потім забуду.
Пам'ять листям сухим одірветься з душі, відлетить.
Та змінюся уже. Як раніше – такою не буду.
Жаль, звичайно, бере, та крім мене кому це болить?

Відпущу, відстогну, відхворію тобою, відплачу.
Зможу винести все, бо інакше – навіщо живу?
Кануть в морок ночей мої мрії. Вже їх не побачу.
І звільнюся від тебе... й другого коханим назву...

13.07.2014

-------------------

Буйним щастям до мене озвись!

Потаємним куточкам душі не даю я спокою.
Все ретельно шукаю там щось, та не можу знайти.
Вже спливли в небуття згадки всі, що в’язались з тобою.
Залишилась стежинка вузька. Як до тебе пройти?

Ось тому і не йду. Своє щастя тримаю в долонях.
Хай осяє мені світлим сяйвом прийдешній весь путь.
Все чекаю весну, хоч срібло появилось на скронях,
І хвилююсь: боюся у вічі я їй зазирнуть.

А вона аж п’янить. Вона б’є у тридзвони шалено.
І тріпочеться серце, любов'ю зриваючись ввись.
І вкривається цвітом земля, і квітує натхненно.
Це весна осяйна! Буйним щастям до мене озвись!

06.08.2014