Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *
 
Говори хоч про що –
                 не лукаво аби і не хитро,
 Аби чутно було,
                 як шепоче зелена трава.
 Прочитаю тебе по губах,
                 зацілованих вітром,
 А на дотик і смак
                 розгадаю солодкі слова.

Не стихатиме довго над нами
                 зозулине «Гір-ко!».
 І далека луна
                 віщуватиме сонячний день.
 І ловитимуть нас – не впіймають –
                 літа в павутинку,
 Що довкола очей
                 павучок піднебесний пряде.

Говори ні про що –
                 все одно я тебе зрозумію
 З недомовок і жестів,
                 із першого кроку навстріч.
 Відпущу із неволі на волю
                 едемського змія, –
 Хай живе собі сам,
                 спокушаючи зоряну ніч.

Промовчи хоч про що –
                 не сховаєш затаєне в серці,
 Прочитаю з долонь
                 твій оголений мозок руки.
 Крізь тумани зіниць
                 упізнаю себе в круговерті,
 До якої несе течія голубої ріки.
 

Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 

* * *

Нарешті дощ! Яке ж то щастя маєм!
 Хіба колись ми так дощів хотіли?
 Від спеки все частіше знемагаєм,
 Нема споко'ю ні душі, ні тілу.

А літо у свої гарячі плани
 Внесе вже скоро вічні корективи.
 Серпневі правки якось вранці-рано
 Тихенько впише в росяні мотиви...

А згодом стане затишно й комфортно,
 І відпочинуть і душа, і тіло.
 А час біжить кудись безповоротно...
Втікає й літо – щедре, розпашіле.

Ще буде спека, дощ і свіжий вітер,
Ще серпень нам прихилить небо й сонце.
Ще подарує радість нам це літо,
Сипнувши спілих яблук у віконце.
 

Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ
 

* * *

Увы, заврались зеркала.
 И я в них выгляжу иначе:
Мудрей, значительно богаче,
Ведь в прядях много серебра.

Зато в его родных глазах
Я та же юная девчонка,
Всегда смеющаяся звонко,
С душой и сердцем нараспах.

Ах, зеркала! Пойдите вон!
Вы – просто глупые стекляшки!
Видать, завидно вам, дурашки,
Что милый мой в меня влюблён.

И впредь не смейте мне дерзить
И подгонять под годы внешность.
В его глазах такая нежность,
Какую вам не отразить!

Сергей
ДУНЕВ
 

* * *

 А жизнь не так уж и горька,
         Ну что ты, право!
Лазурь небес так глубока,
          Так буйны травы.
Так щедро солнце на тепло,
         Так звонки песни
С зарёй встающих на крыло
         Певцов небесных.
Лишь стоит оглянуться – и
         Прибудет радость.
Всем сердцем ощутишь своим
         Не горечь – сладость.
 

Людмила
 ДОБРОВОЛЬСЬКА
 

ЛИПНЕВИЙ СПОКУСНИК
 
Цілував мене, обіймав мене
 І на вушко все шепотів
 Щось спокусливе і заманливе:
 Не могла розібрати слів…

Лоскотав шию теплим подихом,
 Пестив, ніжив – все залюбки,
 Доторкався легеньким дотиком
 До волосся і до щоки…

Поки рвала в саду смородину,
 Все підводив на манівець!
 Не здалася – зник за городами
 Цей липневий пустун-вітрець…
 

Михайло
ЛЄЦКІН
 

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ
 (сонет)

 Як в казочці про білого бичка,
 Я сповіщаю кожен раз те ж саме:
 «Люблю тебе...» – веде моя рука
 Знайомий текст скупої телеграми.

 До новизни немає тут стрибка,
 Немає гри любовними словами…
 Те ж саме! Бо любов моя тривка,
 Немов біном або музичні гами.

 Люблю тебе! – хоч не рости трава.
 Люблю тебе! – хоч лиса голова
 І борода за сивизну сивіша.
 А ти на це як хочеш реагуй –
 Хоч смійся, хоч до себе приревнуй…
 «Люблю тебе…» – рука все пише й пише.
 

Ольга
МУСІЄНКО
 

* * *

Чомусь вночі думки такі оголені,
Рентгеном начебто вони просвічені,
Спокійні і ясні, не розмагнічені –
Ці імпульси свідомості нескорені.

Чи, може, й підсвідомості… Ховаються
Десь в глибині, у нашім дивнім мареві,
Отари дум, що линуть поза хмарами
І зрілими дощами повертаються.

Люблю цей час. В нім плавно розчиняюся.
Зникає десь він у нічному протязі,
Мов кішка, що піймала очі потяга…
Вже й за вікном світанок розгоряється.
 

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/