Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ
 
* * *

Я в мирный час так не ждала весну,
Как жду её явленья в дни войны.
Казалось бы, ну разве до весны
Средь крови, заливающей страну?
Но чувствую, как мне необходим
Вид трав, асфальт взломавших наяву.
Смотрю на эту хрупкую траву
И верю в то, что скоро победим!


Сергей
ДУНЕВ
 
* * *

Садов цветенье по весне,
Сиянье солнца в вышине,
Рожденье дня и угасанье,
Что ни возьми, – Творца деянья.
Игра теней и света блики –
Во всём есть замысел великий.
Жужжанье пчёл, шмелей гуденье –
Непревзойдённые творенья.
Во всём, что есть здесь в разных видах,
Дыханье Бога – вдох и выдох.


Михайло
ЖАЙВОРОН
 
* * *

Одцвіла черешня – зацвіла черемха,
Білою хмариною піднялась у вись,
Де пелюстка кожна – альфа і омега,
Як і наша жись.

Білим світом правлять аксіоми давні.
Зліплене із глини випалить сльоза.
Розіб'ють на щастя келихи тюльпанів,
Як розкриє пуп'янки яблуневий сад.

І міняє травень золото кульбаби
На політ у літо в сонмі насінин.
Із холодним серцем багатьох він звабив,
Та не осквернив.

І маскує гнізда у високих травах.
П'є солодку тишу з крапельок роси.
І цвітуть черемхи запахущі в травні –
Вісники грози.


Надія
ФУРЗЕНКО

КВІТИ – СИМВОЛ ЖИТТЯ

Ми нарікаємо: не та погода,
а квітам квітнуть саме час, нагода.
Довірливо, чарівно і премило
являється квіткове в травні диво.
Нам Богом створена природна врода
несе добро, любов і насолоду.
Всіх квітів аромат духмяно-ніжний
дарує дух гармонії безгрішний.
В лиху годину горя світового
цвітіння – віра в торжество живого.


Михайло
ЛЄЦКІН
 
СЕНС ЖИТТЯ
 
Застелила черешня
Пелюстками траву…
З Божим дивом цим решту
Літ своїх проживу.

Де б не мешкав чи вештав,
Їв хурму чи айву, –
Я черешню тутешню
Оберегом зову.

Ці черѐшневі вѐсни
Під безхмар’ям небесним
Хай повік не минуть –
В вічнім їхнім кипінні
Залишились незмінні
Сенс життєий і суть.


Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Цвіла черешня, пишно, білопінно
І вишня якось швидко відцвіла...
Ще не було весняного тепла
Та вірю – потепліє неодмінно.

Зігріє сонце весноньці долоні
І зацілує пальчики тонкі.
Покотиться по небу залюбки
Й землі осушить слізоньки солоні.

Цвіте бузок, неспішно і несміло,
І щастям пахнуть кетяги п'янкі.
Шукаю заповітні пелюстки,
А серце захололо, заніміло...

Почервоніли келихи тюльпанів.
Напитися б з них радості і див!
Допоки холод їх не застудив,
Сипнувши білу паморозь ізрання.

Як холодно і боляче нестерпно!
Я не радію цій весні чужій.
Живу, пишу, а світ оцей не мій...
Ніколи не змирюсь з війною й смертю.


Игорь
МАРКЕС
 
* * *

Не зови, не печалься, не надо –
Ночь темна и не видно следов.
Засыпает весну снегопадом
Меж холодных и спящих домов.

Заметает вишнёвою вьюгой
Перекрёстки судеб и дорог –
Бог играет полуночи фугу
Расставаний, надежд, и тревог.

И надкушенным пряником снова
Зависает на небе луна,
И за словом теряется слово,
Там, где ты замерла у окна.

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/