Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА
 
ТРАВНЕВЕ
 
Солов‘ї співають – заливаються,
Дух акації в вікно струмить.
На світанку раптом прокидаюся:
Хто ж пори такої довго спить?!.

Вітерець колише занавіскою,
Заліта в прочинене вікно.
Піднімаюся швиденько з ліжка я:
Більше не заснути все одно!

Горличка воркує безперервно,
Не зупиниться ані на мить!
Перші промені торкнулись клена:
Сонце сходить, сажалка блищить.

Біля неї тихо поблукаю,
Де трава ранкові роси п‘є,
У зозулі тихо запитаю:
Скільки літ вона ще накує?

Помилуюсь вкотре диво-липами,
Що ростуть у Панському саду,
Травня ароматами подихаю –
З радістю у день новий іду…


Евгений ГОЛУБЕНКО
 
* * *

С неба на Землю рванули небесные реки…
Ливень по пояс, по горло, по зубы, по веки.
Щедрости этой ни удержу нет, ни запора.
В кои-то веки, промок до исподнего город.

Майские грозы, весенние души и громы,
Как вы желанны, просимы и как вы знакомы.
Серость и сырость сбегут за исчезнувшей тучей,
Жизнь после пыли сумев оголить и озвучить.

Зелень кипя, как при варке, стремится наружу,
Затхлость прервав, упокоенность всюду нарушив.
Чтобы радушной хозяйкою в майские грозы
Лить аромат из сирени в пиалу из розы.


Михайло ЛЄЦКІН
 
ВІДПОЧИТИ Б…
(сонет)

А інколи хочеться так відпочити…
Заритися в сіно на деякий час,
Щоб промінь, зусиллями сонця прошитий,
Тебе пронизав та в тобі ж і пригас;

І щоб ці мурахи, малі слідопити,
Тобі лоскотали і пестили м`яз…
Однак, ворогами та друзями битий,
Чи вмієш ти відпочивать, віршов`яз?

Здається, як ти народився і виріс,
Як спеку пізнав, сніговицю та сирість,
Не мав ти нагоди як слід відпочить.
Не маєш у генах своїх благородства,
Одначе й чужий тобі вірус неробства…
Тож в сіно не падай: робота ж стоїть!


Людмила НЕКРАСОВСКАЯ
 
* * *

Суметь вписаться в этот мир,
Где каждый атом необъятен,
Где я – транжира из транжир –
Духовной жажду благодати.

Не накопительства вериг
Ищу, бесценное итожа:
Тот, кто прочёл полсотни книг,
Бесспорно, сотню жизней прожил.

И я записываю стих,
На то безмолвно уповая,
Что виночерпий дней моих
Фиал души нальёт до края.


Игорь МАРКЕС

* * *

Круженье слов с изменчивостью смыслов,
Закат пунцов до входа в черноту,
А двор увядшей белой цветью выстлан,
И пьёт надежд минувших пустоту.

И ветер снова что-то напророчит,
Понять бы что, средь шёпота листвы.
Но тает звук от строчки и до строчки,
Под дробный ропот капель дождевых.

А я стою у краешка вселенной,
Ладонь подставив звукам ли, воде,
И в эту ночь с улыбкою смятенной
Вдогонку птицам отпускаю день.


Сергей ДУНЕВ

* * *

                                           Катерине
 
После летнего дождика,
                                          где-то в четверг…
Впрочем,
                может,
                            и в знойную среду,
Или в пятницу даже,
                                    но будет,
                                                     поверь,
День настанет,
                          в который приеду.

Дверь откроешь
                            и – ах! –
От волненья
                      подкосятся ноги:
Я –
       небритый с дороги,
                                         в цветах и стихах –
На коленях
                    стою,
                              на пороге…


Любов ШЕМЧУК
 
РАНКОВІ ВІРШІ
 
Знов ранок. Сонечко встає,
Промінчиками пестить душу
І серце зігріва моє…
Прокинувшись, писати мушу.

Ранкові роси в споришах
Біліють памороззю в травах,
А почуття в моїх вірша́х –
Як квіти в сонячних загравах.

І тішиться моя душа,
Закохана в ранкову тишу.
…Десь, заблукавши в споришах,
Лягають в роси нові вірші.

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/