Владимир Михайлов

Ранкові промені сонця, зазираючи у вікно, торкалися Юркового обличчя, але не дратували. Лежачи під ковдрою, хлопець розплющив очі, потягнувся і відразу згадав про вчорашні накази мами. Підводитись не хотілось. Промені приємно пестили щоки, а коли торкались очей – примушували його мружитись. Загравало сонце зі скуйовдженим волоссям, через що кучері нагадували собою невеличке вогнище.
Осяяна сонцем кімната вже оповіщала про початок нового дня.
Юрко підвівся з ліжка. Кількома рухами рук про імітував щось схоже на вправи з гімнастики і пішов до кухні. Відсутність батьків дозволяла сніданок з книжкою, але за браком часу він не скористався цим. Швидко поїв і почав одягатися.
З піднесеним настроєм, крокуючи до автобусної зупинки, хлопець мрійливо розглядав барвисту вулицю і перехожих. Раптом з-за рогу виринув автобус і Юрко прискорив ходу. Автобус зупинився. Розчинилися двері. У салоні, наче навмисно, для нього замовлене, чекало одне місце. Збуджений ранковою красою, він не поспішав сідати.
- А їхати далеченько, - промайнула думка.
- Сідай, Юрко, - наказав сам собі.
Автобус рушив, і за віконцем побігли дерева, загальмованою здавалась хода перехожих.
На першій зупинці в автобус увійшло молоде подружжя і зупинилось біля входу. Бажаючих вийти не було. Наступної зупинки до гурту пасажирів приєдналась особа середнього віку. Її очі блискавично оглянули салон і здавалось, що вона шукає не місце, а жертву. Штовхнувши подружжя, і не вибачившись, енергійно підійшла до Юрка. Вона зрозуміла, що ніхто не збирається поступатись місцем, і почала бубоніти, роблячи спробу привернути до себе увагу.
- Що за молодь пішла?! – театрально заволала вона, - ми у свій час такого собі не дозволяли.
Дама на мить замовкла, розраховуючи на підтримку, але салон ще мовчав.
- Звідки така невихованість і неповага до літніх людей? – продовжувала вона, підбурюючи присутніх.
З очей галасливої особи летіли іскри. Мету було досягнуто. Кількох пасажирів помітно охопило полум’я агресивності.
- Так! Так! – підхопили вони, - ви пригадайте, якими чемними були діти минулих літ...
Жбурляючи звинувачення, вже кілька пекучих поглядів намагались спопелити хлопця. Йому хотілося провалитись крізь землю, а злощасне місце здавалось діючим вулканом.
Юнак підвівся, роблячи крок у бік проходу і запропонував сварливій особі місце. „Вихована” леді переможно занурилась у сидіння, продовжуючи нарікання.
Юрко кульгаючи, попрямував до виходу. Запала тиша, котру порушував скрип протезу.