Виктория
АБРАМОВА
 
Осеннее
 
Так обжигающе на юге лето,
А бархатный сентябрь благословен теплом
И блещет драгоценным самоцветом
В короне осени на фоне голубом
Небесной нивы – тихой, безмятежной,
С волнистой рябью серебристых облаков...
Смотрю на небо с грустью неизбежной –
Вся эта высь, чарующая нежность
Исчезнет, превратясь в сюжет волшебных снов...
Ещё пышны в зелёном цвете кроны,
Лишь кое-где заметны жёлтого мазки,
Верхушки ясеней позолочёны
И тишина – без птичьих перезвонов,
А по утрам туман скользит по склонам,
Как лёгкий шлейф, не привнося в сердца тоски...
Сентябрь уходит, с ним и бабье лето,
И станет ниже и темнее небосвод,
И листья, словно медные монеты,
Рассыпанные вдоль дорожек ветром,
Лежат ненужной мишурой, прервав полёт...


Валентина
АДАМОВИЧ
 
Когда облака...
 
Когда облака вам ложатся на плечи,
Пусть этот сюжет не уйдёт незамечен.
Дождливой погодой так часто бывает –
Ведь в горных краях облака обитают.

Вот облако движется к вам белым комом.
Не бойтесь, скажите: «Что ж, будем знакомы!»
Вы руки навстречу ему протяните
И в нежную сырость слегка окуните,
Взъерошьте слегка шевелюру седую –
Давно ведь хотело причёску такую!

Вновь бродят стада облаков по долинам.
Опять задождило. Сентябрь. Середина.
Ему бы тепла, но, увы, незадача –
Слезливая осень печалями плачет.


Ирина
БУЛАХОВА
 
* * *

Я окно распахну в осень –
Вот она идёт, близко-близко.
Клён вернуть свой наряд просит,
Робко ветки склонив низко.

Солнца луч в небесах ныне –
Как последний осколок лета.
На губах лёгкий вкус полыни
От костров, задымивших где-то.

Будет песни нам петь ветер.
Дождь уютно мурлыкать сказки...
Осень тихо уйдёт с рассветом,
Унося все цветные краски.


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 
* * *

Помедли немного, постой на пороге,
Скрипнув петлёй дверной.
Смотри: вон мальчонка бежит по дороге
По летнему зною, не глядя под ноги,
По лужам с водой живой
Под пристальным взглядом соседской девчонки
С ромашками в волосах.
Сидит – на коленках картонка с котёнком,
В руке её прутик с листочками тонкий
И поволока – в глазах.

Важно бумажный не сбить самолётик,
Случайно взмахнув рукой,
Пущенный кем-то с балкона напротив
И заплутавший в коротком полёте,
Печатной сверкнув строкой.

Постой, задержись, зафиксируй картину
Полузабытых дней.
Жизни река потакает сплину –
Запросто можно сложить плотину
Из собранных в ней камней.


Нелла
СУЛІМЕНКО-ВОЛКОНСЬКА
 
Вже яблука попадали
 
Вже яблука попадали в саду,
Над ними рій кружляє: оси, бджілки…
В цей сад я вже ніколи не прийду,
Рукою не торкнуся гілки.
Не забіліє хата за бузком,
І не всміхнеться вікнами малими,
І не напоїть баба молоком,
І не заманить хащами малина.
Нема ні саду вже того, ні баби,
Дитинство ж миле спогадами вабить...


Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ
 
* * *

Листя осіннє, як пір'я,
Жовтогаряче, мов сонце.
Скоро прийде надвечір'я
І припаде до віконця.

Казка про мудре і вічне
В хаті, дивись, поселилась.
Полум'я дивиться в вічі,
Наче даруючи крила.

В закутку віник вусатий
Котиком вже спочиває.
Прибрано в кожній кімнаті,
Так, що все золотом сяє.

Спокою тільки б і миру
Кожній вкраїнській родині.
Що переможемо, вірю,
В цьому усі ми єдині.

Сон обіймає дитину,
Що біля грубки в колисці.
Всяку хвилину, годину
З фронту чекаємо вісті.


Сергей
ВЫСЕКАНЦЕВ
 
Красный лист виноградный
 
Красный лист виноградный почти что на солнце прозрачен.
Он на ветке дрожит, словно в детской ручонке флажок.
Он сегодня в подарок мне дан. Он судьбой предназначен
мне напомнить про твой поцелуй, как смертельный ожог.

Красный лист виноградный, быть может, из сорта кагоров.
Сквозь него можно видеть весь мир – ленту быстрой реки,
и над ней облака. Заходящее солнце за горы,
чьи вершины напомнят излом стихотворной строки.

Красный лист виноградный – наш символ прошедшего лета:
наших горьких обид. Наших маленьких сладких побед.
Наших встреч и разлук. Наших сумерек. Нашего света.
Символ нашей любви. Наш осенний… холодный… рассвет.


Вероника
ГАБАРД
 
Багряный клён
 
Со мной теперь живёт багряный клён
С причудливыми острыми листами,
Он до меня был в старый дом влюблён,
Теперь в моём окне играет пламя.

И музыка его сквозных ветвей,
Их лёгкое по воздуху круженье
Мне обещают скоротечность дней
И сладкую отраду повторенья.


Богдана
ГУСАК
 
* * *

Меланхолійна осінь на світанні
вслухалася в поезію небес,
де журавлі курликали востаннє
і рівний клин за небокраєм щез.

Самотній клен виконував романси,
коли дивився осені услід.
Кружляло листя в неповторнім вальсі.
Зітхав у холодочку ясен-дід.

Красуня розпустила жовті коси,
всміхнулась, доторкнувшись до кори,
зронила тихо: – Сумувати досить,
Принаймні, до зимової пори...


Радислав
ГУСЛИН

* * *

Не может жить душа отдельно
От этой дали беспредельной,
От стройных мачт в марине тихой,
Где штиль и нет неразберихи.
Постукивает корабельщик
Киянкой по ладье живой.
Сияет бухта, как подсвечник,
За здравие, за упокой
Здесь молится сама природа,
И ты с природой в унисон.
И здесь в любое время года
Богослуженья колесо
Вращается без остановки,
И вдруг нечаянно поймёшь:
Нет для тебя в пути парковки
И так прелестна жизни ложь.


Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА
 
Бабине літо
 
У передранні чом засмутилось
Поле зелене?
Бабине літо, бабине літо,
Ти вже до мене?

Соком живильним вже налилося
Буйне колосся.
Бабине літо, бабине літо,
Де ти взялося?

Попідвіконню мальва рожева
Тягнеться вгору.
Бабине літо, бабине літо,
Як ти не в пору!

Вдень натомившись, за небокраєм
Сонце погасло.
Бабине літо, бабине літо,
Як ти невчасно!

В небо вечірнє ще не злетіла
Зірка остання...
Бабине літо, бабине літо,
Як ти зарання!

Місяць над ставом у верболозі
Став у знемозі.
Бабине літо, бабине літо
Вже на порозі...

Серце спрацьоване в зоряну юність
Стежку забуло.
Бабине літо, бабине літо
Не обминуло...


Сергей
ДУНЕВ
 
* * *

Осень вправду золотая.
Бабье лето. Погляди:
Паутинок сеть густая
Добавляет нам седин.

Только мы не унываем –
Не погас огонь в груди.
Журавлей в даль провожая,
Верим: встреча впереди.

Зиму мы перезимуем,
Нипочём нам холода.
Воспоём всё, зарифмуем.
А разлука – не беда.


Михайло
ЖАЙВОРОН
 
* * *

Оголений нерв золотої омани
Торкнувся душі – павутинкою стала.
Пергаменти листя – в сувоях туману...
Такою ти осінь іще не читала.

Ніколи ще так не проймали сюжети
Віднесених вітром фальшивих романів,
Як осінь оця, що готова померти,
Пірнути для тебе у білу нірвану.

Спалити себе на калиновій ватрі,
Відкрити у зоряну тишу портали,
Де відстані зовсім нічого не варті, –
Такою ти осінь, повір, не читала.

Де букви і титли птахів перелітних
Зірвуть павутину німого мовчання.
І стане дорожчим за золото літо,
Що в осені цій між рядків прочитала.


Ірина
ЖУРАВЕЛЬ
 
* * *

Я запитала в осені про літо,
Куди летять теплом зігріті дні,
Коли дощем нічого ще не змито,
А спогади приходять уві сні...

Красуня усміхнулася до мене
Барвистим сяйвом ніжних кольорів,
Зашелестіла листячком зеленим,
В яких осінній подих пломенів.

Я запитала в осені про зиму,
Вона лиш заховалась між дерев,
Встелила землю сивим, сивим димом,
В якому запах холоду завмер.

Я запитала в осені про тебе,
І осінь стрепенулася на мить,
Укрила сяйвом напівсонне небо,
Яке в думках моїх іще горить...


Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Послухай, осене, спинись
І трішки помилуйся літом.
Для тебе все: тепло, і квіти,
І хмарка, що пливе кудись...

Прийми в дарунок літні сни
І ранки з ароматом кави.
Дарує літечко ласкаве
Тобі й калину, й ясени.

Лише тобі, тобі одній
Воно ввіряє землю й небо.
Не намилується на тебе
Це літо, зіткане із мрій...

А ти постій, відчуй його...
В легкій сукенці, рудокоса,
Така принадна й тепла осінь...
Не бійся літечка свого!


Михайло
ЛЄЦКІН
 
Про що це я?
(здається, сон-фентезі)

Цей синій-синій виноград,
Що в присмерку здається чорним,
Мене лопатить, наче жорном,
І манить у зарослий сад,

Де я, замріяний дивак,
Ще весь у спогадах ранкових,
Де й почуття ще сплять в оковах
І в мріях повний кавардак.

Цей сад я сам колись садив –
Тоді він ще вважався дачним…
Тут був Сірком я, й Сагайдачним,
І навіть Хмелем – диво з див!

А от Марусею Чурай
Не був я, бо не вийшов статтю…
Сам підкладу себе в багаття
Перед парадним входом в Рай.

І ось, перетворившись в дим
І ставши безтілесним духом,
Я йду безстрашним відчайдухом
До врат зі стражем рятівним.

Рече ж мені святий Петро:
– Ти переплутав всі дороги.
Йди геть, паломнику убогий,
Візьми лиш пропуск на метро

Та їдь до станції Земля.
І не прогав, дивись, зупинку. –
…Та от і рідного будинку
Я дах пбачив звіддаля…
 

Про що це я – без точних дат
І без звˊязку з життям реальним?..
Цей вірш здавався би банальним,
Якби ж не синій виноград…


Игорь
МАРКЕС
 
* * *

Когда сентябрьские дни считать
Устанет ворон на старом клёне,
Ты будешь снова и снова ждать
Тепла её небольших ладоней.

Ты станешь в гулкой своей ночи
Делить мгновенья на «до» и «после»,
Склонясь к столу, теребить ключи
Двери, ведущей в другую осень.

Открыв окно, говорить с луной,
Пуская дым на потеху ветру,
Слова сбирать в бесполезный строй,
Бродить стихами по белу свету.

И еле слышно шептать в бреду
Из прошлой жизни свои признанья,
Пытаться дней оборвать чреду,
Взамен на близость её дыханья.

Когда сентябрьские дни считать
Устанет ворон на старом клёне,
Тогда ты сможешь опять понять
Как много значит тепло ладоней…


Ольга
МУСІЄНКО
 
* * *

Крізь мене протікає диво-осінь,
Пульсує в венах, тепла й сторожка.
Сховався час в вечірнім безголоссі
Й на мить завмер, торкнувшись бережка.

За озером лягає сонце спати,
Ховає ніжні лапки-промінці.
Отак стояти б, думати й мовчати,
Вирівнюючи нервів корінці...

Відтерпну якось, хоч болить зневіра.
Туман клубиться руслом холодів.
І в тій імлі я бачу образ звіра,
Що не лишає по собі слідів...


Евгений
ПУГАЧЁВ

* * *

Уже осенние туманы
над городом висят с утра.
И вынуть ножик из кармана,
понятно, месяцу пора.

Та незабвенная считалка
всплывает в памяти опять,
и – почему? – чего-то жалко,
а что жалеешь – не понять...


Евгения
ПУШНОВА
 
Сентябрь в Варне
 
Сентябрь притворился летом.
И море щедро льёт озон.
Ласкает всех теплом и светом
И нежит бархатный сезон.

Дожди все стороной проносит,
Но не в обиде я и ты.
А что напоминает осень?
Так это – поздние цветы.

И ты их даришь регулярно.
Они, хоть летние на вид,
Но знают, что разлука с Варной
Нам скоро-скоро предстоит.

На время отступила старость.
И мы, согреты сентябрем,
Всю ту любовь, что в нас осталась,
Здесь не спеша, по капле, пьём.

Разделим с морем грусть по-братски,
И вновь смахнём её с лица,
Где бабьим летом по-цыгански
Чарует Варна без конца.


Катерина
РИЗУК

Бабине літо
(диптих)

1.
 
Краля не схожа з Бабиним Літом:
Вся в позолоті, сукня із квітів.
Схожа на зрілу Дівчинку Осінь –
Часу до зимоньки в неї ще досить…

2.
 
Бабине Літо – в золоті коси.
Мов діаманти – ранішні роси.
Долю красуня молить і просить –
Дай обминути Дідову Осінь.
…Я ще бродитиму трохи по світу,
Може, зустріну Легеня-Літо…


Павло
СИМОНЕНКО
 
Осінь іде
 
Бабине літо зібралося в ірій,
Гай в позолоту і вохру вдягло,
Небо закутало в простині сірі,
Луки серпанком густим затягло.

Птиць перелітних незлічені зграї,
Низку ключів чорногузів, качок
Спішно прогнало до теплого краю
З рідних полів, і боліт, і річок.

Бабине літо вітрила напнуло,
Вітру попутного тільки і жде!
Враз холодком у повітрі дихнуло –
Це вже господарка Осінь іде!


Владимир
СПЕКТОР
 
* * *

Небо сменило кожу,
                 деревья меняют краску.
Это – не новый имидж,
                это – возврат к судьбе.
Значит, почти что прожит
                этот подарок царский.
Снова небесный Китеж
                птиц призовёт к себе.

Дождь превратив в чернила,
                раскрашивая неярко
Дни, и траву, и листья,
                осень дарует час.
Час для любви и света,
                посланье с небесной маркой,
Где листья, как поцелуи,
                и всё – как в последний раз.


Надія
ФУРЗЕНКО

У Покровському сквері
 
Вересневий вечір гасить фарби.
Зелень на очах міняє колір.
Сутінковий флер скриває барви.
Птах нічні готує скверу ролі.

Проводжають день сумні хмарини:
Небо шле неспокій нам навмисно?..
Промінь сонця крізь завади рине,
Ніби каже: «На добраніч, місто!»


Любов
ШЕМЧУК
 
Терпкий нектар
 
Люблю тепло я бабиного літа,
Його терпкий нектар із чаші п’ю.
Дощами вмита, сонечком зігріта,
Я проводжаю молодість свою.

Десь журавлі вже покидають літо,
Взяли з собою смуток і печаль.
Я ж – павутинням осені обвита,
Стою й дивлюся в синьооку даль.

І мрію я, не раз дощами вмита,
Коли почую жалібне «курли»,
Щоб павутиння бабиного літа
Взяли з собою в вирій журавлі.
 

___________________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/