Анатолий ПАВЛЕНКО



*. *. *
Де межі порядності - знаю,
Тому їх не перетинаю.
Й мене за любої години
Прошу поважать як людину.

*. *. *
Сповна нікому вірити не можна:
Нема святих між нами, всі безбожні.
То ж, довіряючи комусь болячки серця,
Не знаєш, чим в тобі це відгукнеться  

*. *. *
Жадане знайшовши, зумій  зберегти,
На вдачу другу сподіватися годі
Завжди пам'ятай коли йдеш до мети,
Що двічі за щастям не ходять.

*. *. *
Прийшли негаразди до Кольки,
А в мене, у Тольки, кольки.
Чому? Що виною тому?

*. *. *
Коли душа в надрив кричить,
Все навкруги в той час мовчить:
Прийшли зненацька чорні дні,
То й крик - сигналу SOS з рідні.

МІЙ ЧАС
Хазяїн ти своєму часу,
На тебе й робе він нехай.
Щодо мого, скажу відразу,
Не дам, то ж і не зазіхай.

*. *. *
Життя неодмінно свій сенс має мати,
Тоді лиш за нього і варто триматись
Коли про цей клопіт не знає нічого,
Й саме тоді, звісно, воно ні до чого

*. *. *
Статки як почнуть пручаться,
Долю гудить не спіши:
В гаманці не носять щастя,
Бо воно - то стан душі .

*. *. *
Сум в людині завше
Радістю міняється.
Чорне не пізнавши,
З білим теж не знається.

*. *. *
Початок свій бере день на світанні,
Кінчається - як сонечко заходе.
Життю початок - в першім хвилюванні,
Кінець йому з байдужістю приходе.

СЛЬОЗИ
Сльози діють передбачувано завше,
Звичці віковій вони не зраджують:
В горі - зморшки добавляють лицям нашим,
В щасті їх ретельно так розгладжують.

*  *. *
Віршую, хоч заняття не з простих:
Родини честь поставив я на карту,
На прикладі своїм щоб довести,
Що й Павленки чогось таки, та варті.