Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Весна брунькує, Господи, краса!
Яка ж то благодать для серця й ока!
М'які хмаринки в синіх небесах,
Пухкі, молочно-білі й сіробокі.

Вже й абрикоси білим зацвіли,
Їм не завада холод і вітрисько.
І бджілки в тому цвіті загули,
І вже до травня зовсім, зовсім близько.

Весна вплітає стрічечку в косу
І змінює пальто на кардигани.
Ще юні трáви вранішню росу
Так спагло п'ють тоненькими вустами.

Ще так несміло пнеться з бруньки лист,
Ще липне й соромливо мружить очка.
Вербовий котик зверхньо подививсь
І привітав зеленого синочка.

Вечірнє небо в колір куркуми,
А вранішнє – у ніжно золотавий...
О, скільки фарб у юної весни,
Тепла й любові! Вірю, не лукавить.


Михайло
ЛЄЦКІН

* * *

Світанку кумач на небесному полі.
Все вранці вбирається в свій колорит…
І мислі рядками стають мимоволі,
Ритм серця стає як віршований ритм.

А зрілість і творчість направду сумісні,
І радує душу сумісність оця.
В хвилини подібні з’являється пісня
І тягнуться пальці до олівця.


Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА
 
* * *

Для чого жінка приходить у світ?
Аби зачати й виносить плід,
В сім’ї Берегинею бути.

Для чого жінка приходить у світ?
Аби продовжити славний рід
І предків своїх не забути!

Для чого жінка приходить у світ?
Аби від сонця в самий зеніт
Шатро над дитятком напнути.

Для чого жінка приходить у світ?
Аби засіяти пишний цвіт,
Щоб землю красою вдягнути.

Для чого жінка приходить у світ?
Аби послати мрії в політ
І людяності досягнути!

Для чого жінка приходить у світ?
Аби лишити дітям завіт:
Закони Господні збагнути!


Сергей
ДУНЕВ
 
ОДУВАНЧИКИ
 
Одуванчики...
Они уже повсюду!
Словно кнопки золотые под ногой.
Шаг ступить боюсь...

Топтать не буду.
Обойду
Далёкой стороной...

Одуванчики.
Земное чудо!
Как великолепны,
Боже мой!


Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ
 
* * *

Сіре небо чекає дощу.
І притихли квітучі дерева.
Від негоди тебе захищу,
Пригорну, поцілую, як треба.

Вітер хмари жене надворі,
До землі нахилилися трави.
Все минеться, кохана, повір,
Бо прийде скоро сонячний травень.

Чую: крапель почавсь передзвін,
Вони стукають сильно і важко.
Я слова шепочу під камін,
Що кохаю тебе, моя пташко.

Все буває у нашім житті
І для всього пора в цьому світі.
Ми з тобою так зараз близькі
І щасливі, і чисті, мов діти...


Игорь
МАРКЕС
 
* * *

Горит былого тусклый свет,
Дрожит, бессонницу тревожа,
И времени как будто нет,
А ночь в смятении, похоже.

И длится бесконечный спор
Дождя и ветра так обычно.
Вздыхает сонный коридор,
Одёжный шкаф зевает зычно.

И всё мелькают вразнобой
Места знакомые и лица.
И вновь зовут меня с собой,
В мой детский мир, где сладко спится.

Где нет ни смерти, ни войны,
Где все дороги бесконечны,
Где дали чистые видны,
Где тает над полями вечер…

Горит былого тусклый свет,
Дрожит, бессонницу тревожа…


Вероника
ГАБАРД

НЕСПЕШНАЯ ВЕСНА
 
Сегодняшний закат – багрянец в золотом.
Холодный вечер, остывает поле.
Но семя мощно прорастает в нём,
Привыкшее, как птичья стая, к воле.

И зеленью несмело, в полштриха,
Намётаны одежды лип и буков.
И даль светла, и медлит ночь, слегка
Сгущает краски, приглушает звуки.

Всё тянет, не решается весна
Придти и закружить зелёной смутой.
Но это передышка нам дана,
Чтоб верить в чудо каждую минуту.